6 жовтня минула 160-та річниця з дня народження українського правника, історика та дипломата, який зробив фундаментальний внесок в розвиток та розбудову української державності на початку ХХ століття – Сергія Шелухіна.

Сергій Шелухін народився на Полтавщині у дворянській родині. Його рід сягає коріння козацької старшини часів Хмельниччини. Однак в часи Російської імперії козацьке прізвище Шолуха було русифіковане до Шелухін.

Навчався у Лубенській гімназії. У старших класах розробив підручник з тригонометрії. У 1883 році вступив на фізико-математичне відділення Київського університету, однак згодом перевівся на юридичний факультет.

З 1888 до 1902 року служив в судових органах Єлисаветграду (нині – Кропивницький), Кам’янця-Подільського та Кишинева. У 1902 році перебирається до Одеси, де протягом 15 років служив суддею та сенатором.

Окрім державної цивільної служби, Шелухін активно займався науковою та публіцистичною діяльністю. Зокрема у своїх працях він відстоював права селянства на чесний суд, права позашлюбних дітей, права жінок брати участь у судочинній практиці, а також чимало зробив у сфері кримінального права, зокрема у сфері боротьби з шахрайством та використанням Російської імперією позасудових арештів.

Також, у 1905 став один з співзасновників та активних лекторів у одеському відділі товариства «Просвіта». Шелухін обґрунтовував право українців послуговуватись українською в публічній сфері, а також досліджував історію німецьких громад на півдні.

У 1917 році очолив новостворений Керівничий український комітет Одеси, який об’єднував усі проукраїнські революційні рухи у місті. Однак того ж року відбув у Київ, щоб взяти участь в розбудові України. Протягом 1917-1921 років займав низку важливих державних посад: генерального судді та генерального прокурора, двічі міністра юстиції, був членом сенату. Як міністр, займався судовою реформою в Українській Державі Павла Скоропадського.

Ще у 1917 році Шелухін послідовно виступав за повну незалежність України. Правник пояснював це тим, що зречення Миколи ІІ від престолу автоматично розриває Переяславські угоди 1654 року, адже український народ обирав васалітет московського царя і його нащадків, а не був приєднаний силоміць. А зі зречення нащадків царя Олексія – Переяславський договір стає нелегітимним.

Як професійний юрист, Шелухін брав участь у переговорах з РСФРР під час Брест-Литовського договору, а також був юридичним радником української делегації на Паризькій мирній конференції.

З 1921 року на міграції. Жив у Відні та Празі. Займався викладацькою діяльністю в Українському вільному університеті та Українському педагогічному інституті Драгоманова у Празі. Помер у грудні 1938 року.