Розширена відповідальність виробника або РВВ: що це таке та чи працює в Україні
Один із дієвих інструментів у сфері управління відходами й досі не функціонує належним чином.
Формальність у впровадженні державної політики щодо розширеної відповідальності виробника, недостатня нормативно-правова база, відсутність чітких та зрозумілих правил для гравців ринку обумовлюють перенесення операцій зі збору та обробки відпрацьованої продукції до тіньового сектору української економіки.
На проблему з впровадженням РВВ в Україні звернули увагу в Асоціації професіоналів довкілля (PAEW).
Її спеціалісти зауважили, що на даний час розширена відповідальність виробника лише рамково вказана у Законі України “Про управління відходами” й підхід держави до даного питання наразі є суто формальним.
Щоб розібратися у суті концепції, яка є новою для України, давайте з’ясуємо що таке РВВ, коли ця концепція виникла та які цілі її впровадження.
Що таке розширена відповідальність виробника (РВВ)
Стаття 1 євроінтеграційного закону № 2320-IX “Про управління відходами”, який набрав чинності 9 липня минулого року, містить таке визначення РВВ: “Розширена відповідальність виробника – це комплекс економічних, фінансових, адміністративних та організаційних заходів для забезпечення відповідальності виробників певних видів продукції за управління стадією відходів у життєвому циклі продукції”.
Якщо говорити простими словами, це інструмент управління відходами, який полягає у тому, що виробники відповідають за свою продукцію навіть після того, як продукція була використана, відслужила свій термін або стала не потрібною споживачеві.
Ця відповідальність включає зокрема збір, сортування та підготовку продукції для подальшої переробки чи відновлення.
Стаття 10 того ж закону встановлює РВВ для виробників продукції, у результаті споживання/використання якої утворюються відходи:
Зверніть увагу, що РВВ стосується також і упаковки товарів. Усі ланки виробництва та збуту упаковки (як виробники, так і імпортери та ритейлери) беруть на себе частину відповідальності за вплив упаковки на довкілля.
Це стосується як процесів виготовлення упаковки, так і її ліквідації після використання. Таким чином, виробники беруть на себе відповідальність вже на етапі розробки своєї продукції та її упаковки для того, аби надалі мінімізувати вплив на навколишнє середовище від її використання і переробки.
Які цілі запровадження РВВ
- Забезпечення стимулів для використання більш екологічних рішень при створенні продукції.
- Сприяння роздільному збору відходів та їх переробці.
- Зменшення рівня захоронення відходів на полігонах та розвинення каналів переробки та відновлення.
- Створення нових методів переробки та поширення їх у суспільстві.
Коли виникла концепція розширеної відповідальності виробника
Політику розширеної відповідальності виробника вперше почали застосовувати на початку 90-х у деяких країнах Європейського Союзу. Насамперед вона стосувалася відходів упаковки. Пізніше така практика поширилася іншими країнами ЄС та за його межами.
Застосування РВВ допомогло значно підвищити показники переробки відходів та досягнути значної економії державних витрат у сфері поводження з ними. Спеціалісти стверджують, що впровадження розширеної відповідальності виробника допомогло зробити сферу управління відходами незалежною від макроекономічних коливань і державних фінансів.
На сьогодні, в Європі 30 країн імплементували РВВ у своє законодавство та встановила галузеві організації розширеної відповідальності виробника (ОРВВ).
Які підзаконні акти в Україні регулюють РВВ
Станом на сьогодні, з 7 категорій виробників, для яких передбачена РВВ, Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України законопроєкти розроблялися тільки для двох:
Щодо відходів транспортних засобів, знятих з експлуатації, шин, текстилю відповідні проєкти взагалі не розроблялись.
Як працює розширена відповідальність виробника в Україні
Експерти Асоціації PAEW проаналізували, як застосовуються положення РВВ на прикладі поводження з відпрацьованими мастилами (оливами). Вони розповіли, що ця сфера регулюється постановою Кабінету міністрів України від 17 грудня 2012 р. № 1221 “Деякі питання збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив)“.
Спеціалісти з’ясували, що низка вимог цієї постанови просто не працюють:
Державна фіскальна служба та Державна екологічна інспекція не забезпечили постійний обмін інформацією про обсяги продажу імпортованих та/або вироблених мастил (олив) на території України, їх обігу, збирання та оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження.
З 2018 року скасовані контролюючі повноваження Державної екологічної інспекції у пунктах пропуску через державний кордон, а також у зоні діяльності митниць призначення та відправлення, тобто вона не може повноцінно виконувати свої функції, покладені на неї цією постановою.
З 2018 року так і не реалізована ініціатива Міндовкілля по запровадженню експериментального проєкту щодо регулювання збору, перевезення, зберігання, перероблення, утилізації та знешкодження відпрацьованих мастил (олив). Він передбачав введення в дію на період з 01.09.2018 до 31.12.2019 року Тимчасового порядку, який би упорядкував чинну систему поводження з відпрацьованими мастилами (оливами), а також створив умови для легалізації операцій з небезпечними відходами, які відбуваються у тіньовому секторі економіки.
Які проблеми бачать фахівці у реалізації розширеної відповідальності виробника
У PAEW перерахували наступні складнощі:
- Уповноважені центральні органи влади не реалізують профільну державну політику. Внаслідок цього держава не володіє об’єктивними макроекономічними показниками й не формує адекватну економічну політику.
- Нівелюється національне виробництво. На даному прикладі – це пункти збору, перевізники, оброблювачі відпрацьованих мастил. Не формується необхідна інфраструктура, у т.ч. соціальна.
- Формалізм в державному регулюванні деформує свідомість на всіх рівнях – від підприємця до державного службовця та простого споживача.
Джерело: Екополітика