Хор «Оранта» з церкви Введення у храм Пресвятої Богородиці, що на Сихові, досить молодий. Він згуртувався у 2021 році і попри те, що його формування припало на перші роки пандемії коронавірусу та початок повномасштабної війни, вистояв і разом зі своєю диригенткою впевнено крокує вперед. Люди, які його творять, наповнені щирою любов’ю до музики та співу. Вони натхненні та вмотивовані якнайкраще послужити Богові та своїм парафіянам.

Про творчі плани, перші успіхи, історію заснування і правила в колективі – говоримо з регентом хору Мартою Недовіз.

— Марто, розкажіть як утворився ваш хор, хто в цьому допоміг?

— Датою нашого заснування є вересень 2021 року. Насправді це моя друга спроба створити молодіжний хор. Перший раз це було ще під час навчання у консерваторії. Я мала ідею зібрати студентський хор, але як показала практика, студенти – не дуже надійні люди (усміхається – авт). Далі я кілька років займалася жіночим хором, який вже існував на парафії. А тоді до храму прийшов о. Олег Островський і запропонував створити хор з наших парафіян. Ми зібрали людей, я спеціально адаптувала для нас літургію і вже за місяць ми її вивчили. Тож у жовтні 2021 року, хор «Оранта» вперше заспівав у храмі.

— Хто є учасниками колективу, чи пов’язане їхнє життя з музикою?

— Зараз у нашому хорі 17 учасників – 6 хлопців і 11 дівчат. Склад практично незмінний ще з 2021 року. Всі учасники мають різні професії, але з музичною сферою пов’язаний лише один. Були люди, які хотіли у нас співати, та на жаль мали погану координацію між слухом і голосом. Я давала їм час виспіватися, проте коли не виходило, то була змушена відмовляти, щоб не тягнути хор у гірший бік.

У нас є люди, які закінчили музичні школи, училища, але більшість прийшли без музичної освіти. Вони дивляться в ноти й дуже добре сприймають на слух.

Для зручності, якщо у нас важкі твори, я записую їх на диктофон, надсилаю і так вони їх вивчають. Працюючи в хорі, я ще раз переконалася в тому, що навчити співати аматорів цілком можливо. Наприклад, щоб вивчити великий концерт Дмитра Бортнянського нам знадобилося 3 місяці.

Звісно, багато чого залежить від композиторів, складності творів, але ми стараємось вивчати різну музику, бо так колектив розвивається. Загалом можна вивчити все, але для цього від кожного учасника потрібно багато терпіння та праці. Пізніше ці старання акумулюються у спільний результат, а моє завдання – допомагати та направляти.

— Як обирали назву для хору?

— Ми дуже довго до неї йшли (усміхається – авт). Вперше зіткнулися з потребою в назві, коли брали участь у «Великій коляді». Оскільки ми співаємо в церкві Введення в храм Богородиці, то я хотіла, щоб назва була пов’язана з Богородицею. До того ж у храмі є ікона Оранта – це Богородиця, яка нас захищає. Так всі зійшлися на думці, що ця назва найкраще підходить.

— У чому полягає ваше служіння у храмі?

— Ми співаємо літургію щонеділі об 11 годині та у великі свята. Також щороку співаємо Канон Андрея Критського, святкові Архиєрейські літургії, організовуємо «Прощання з колядою». Справжнім «бойовим хрещенням» для мене та хору стало висвячення на священника у день свята та ще й під час Архиєрейської літургії.

Але, мабуть найретельніше ми готувалися до ювілею нашої парафії. Спільно вирішили, що одночасно Архиєрейську літургію співатимуть два хори – молодіжний і дитячий. Я диригувала обома і найбільшою складністю було не збитися хто і що має заспівати. Це потребувало серйозної підготовки, проте в підсумку ми отримали дуже цікаве звучання – дзвінкий спів дітей і барва молодіжного хору: від низьких до високих нот.

— Що можете розповісти про репетиції? Як часто вони проходять?

— Спершу ми репетирували двічі на тиждень, щоб максимально все вивчити і зіспіватись, а тепер збираємось лише раз. Я переконана, що постійні репетиції дуже важливі. Якщо впродовж тижня нам не вдалося зібратися, то в неділю на літургії це помітно.

Репетиції розвивають дисципліну, учасники розуміють, що чимось жертвують. Наприклад, коли почався наш хор, то моїй дитині був лише рік, але я знала на що йду та була готова присвятити цей час церкві, хору. Важливо розуміти, що ми робимо це для Бога, а вже потім для себе. Бо я часто бачу, що люди приходять до церкви в поганому настрої, але після літургії виходять окрилені, щасливі. Музика допомагає їм вивільнити емоції.

— Чи є богослужіння, які найбільше подобається співати?

— Загалом любимо співати все, але Велике повечір’я з каноном Андрея Критського є особливим. Це надзвичайні наспіви. Цього року, під час богослужіння, ми вирішили вимкнути все світло і молитися при свічках. Церква виглядала зовсім по-іншому. Це була неймовірна атмосфера молитовності, духовного піднесення і душевного спокою.

— Які внутрішні традиції існують у колективі?

— Раніше, наприкінці навчального року їздити на прощу, а тоді на спільний відпочинок. У таких поїздках нас завжди супроводжував отець, давав науки. Далі, у часі посту, мали духовні зустрічі зі священником. З війною багато чого змінилося, зараз уже нікуди не їздимо. Однак вирішили, що зберемось у нашому храмі, щоб помолитися за перемогу і наших захисників. Так ми завершили хоровий рік і пішли в невелику відпустку.

— Чим саме ваш хор може зацікавити наших читачів, нових учасників?

— Одразу скажу, що ми дуже потребуємо чоловічих голосів. Жіночий склад укомплектований, але якщо хтось хотів би долучитися, то ми завжди раді й приймемо в свою родину. Я б дуже хотіла, щоб це були люди з нашої парафії, яким буде зручно перебувати з нами, долучатися до спільної молитви.

Зі свого боку обіцяємо робити все, щоб учасникам тут було добре, спокійно і комфортно – в сенсі спілкування один з одним, а головне – в спілкуванні з Богом. Бо насамперед ми є церковним хором і співаємо для Бога.

— Розкажіть про свої найближчі цілі? До чого готуєтесь?

— Я дуже сподіваюся, що нам вдасться взяти участь у фестивалі «Великодні дзвони». До нього завжди долучаються дуже круті та професійні колективи. Вірю, що ми духовно та професійно зможемо дорости до участі в цьому фестивалі. Нам потрібно ще багато вчитися та репетирувати, щоб на фоні інших учасників виглядати достойно. Тому ми маємо над чим працювати.

— Хор забирає у вас багато часу, а що дає вам натомість?

— Найперше – відчуття того, що я вчилася недарма. Адже за освітою я хоровий диригент, присвятила навчанню 8 років життя і тепер розумію, що є на тому місці, на якому хотіла бути. Так, моментами буває складніше чи простіше, але це те, чим я прагнула займатися, коли спершу вступала в музичну школу, потім в училище, а ще пізніше в консерваторію. Я завжди мала впевненість, що працюватиму з церковним хором.

Наступне – це люди та можливість послужити Богові. У наш хор я вкладаю багато сил: хочу, щоб репертуар церковних колективів не повторювався, тому адаптовую багато пісень, розписую їх для нашого складу. Це завдання з кількома зірочками, але я стараюся це робити.

Знаєте, інколи я ловлю себе на думці, що працюю з людьми, які не мають музичної освіти, але від їхнього співу по тілу йдуть мурахи. Саме тоді я відчуваю велике щастя, бо розумію, що причетна до створення чогось неймовірно красивого.

Прощаючись з Мартою ловлю себе на думці, що всі ці красиві мрії, плани та цілі хору «Оранта» неодмінно мають здійснитися. Адже вони такі ж прекрасні та щирі, як і душа їхньої диригентки. Тож хай їм у всьому щастить!

Автор – Наталія Бельзецька

Джерело