«Наше завдання – жити так, щоб люди самі питали нас про нашу віру, нашого Бога», – на цьому наголосив владика Володимир під час онлайн-зустрічі, присвяченій поясненню катехизму для молоді «Ми йдемо з Христом».

8 листопада відбулася чергова зустріч в межах проекту Апостольського екзархату для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, під час якого архиєреї УГКЦ пояснюють молодим українцям катехизм для молоді «Ми йдемо з Христом». Зустріч з єпископом-помічником Львівської Архиєпархії владикою Володимиром була присвячена П’ятидесятниці (народженню Церкви), Святому Духу і Пресвятій Богородиці.

МИ ПОТРЕБУЄМО ВОГНЮ СВЯТОГО ДУХА
На початку зустрічі владика Володимир говорив про подію Зіслання Святого Духа та перших учнів, яких порівняв до зародкової клітини у нашій Церкві. «Чисто по-людськи – вони не мали «встоятися» серед випробувань, різних вияснень (наприклад – хто з них є перший), – зауважив владика. – Але їх об’єднав Ісус Христос, який вказує на себе як на приклад служіння».
Роздумуючи над Святих Духом, владика сказав, що «Святого Духа важко побачити і зрозуміти. Але Лука в книзі Діянь апостолів свідчить нам, що на 50 день після воскресіння апостоли були разом і на них зійшов Святий Дух, який вони відчули через бурю і полум’я. Мусимо пам’ятати, що оця буря – це вітер, який може лагідно гладити, а може – стати бурею і сильно штовхати нас вперед.
Ще один символ Святого Духа – вогонь – який можна відчути і побачити. Він очищує, відновлює, але також випалює усе недосконале. Наприклад, золото очищується у вогні. Так само і Святий Дух випалює наші недосконалості, очищує все, що заважає нам жити (наш гнів, незадоволення). Ми потребуємо цього вогню Святого Духа.
Але, окрім позитивного вогню, може бути вогонь, який палить. Деколи кажемо про людину, що вона емоційно вигоріла, тобто, не дає вже ні тепла, ні світла. Вона потребує «підзарядки». Потребує «підкинути дров», як у ватру, щоб вона знову змогла давати тепло і світло».

ЦЕРКВА – ЦЕ Я І ТИ
Владика Володимир зауважив, що вогонь також є символом нашої Церкви: «Бо Церква – це не мури, це не музей святих. Можна сказати, що у церковних мурах інколи бракує церкви: тоді людина у церкві не знаходить Церкви. Знаходить інституцію, адміністрацію, мури, але всьому цьому бракує життя.
Церква має великі скарби – святі таїнства (зокрема, Євхаристію, Сповідь), які підтримують людину у її кризах».
Далі Владика роздумував над питанням, чому власне П’ятидесятниця вважається зенітом народження Церкви. Бо Церква тоді вийшла поза межі апостолів. Це стало відповіддю Бога на Вавилонське змішання мов, завдяки чому люди знову стали розумітися між собою.
«Окрім свого свідоцтва про народження ми, як християни, маємо також свідоцтво про хрещення. Це не талісман, який гарантує нам спасіння. Його замало. Ми маємо кожного дня жити і відновлювати своє свідоцтво віри.
Церква – це я і ти. Це не купол на храмі, не парох чи церковна канцелярія. Це я і ти. – наголосив Владика. – Ми просто маємо різні служіння у одній Церкві».

«ВСЕ У БОЖИХ РУКАХ, АЛЕ ЦІ РУКИ ТРИМАЄ БОГОРОДИЦЯ»
На завершення зустрічі Владика говорив про Богородицю: «З апостолами була Богородиця. Дуже близька і рідна нам. Вона має нам що сказати на кожному етапі нашого життя. І кожне Богородичне свято – це наше запрошення до її материнського дому.
Можемо її запитати про все: коли починати виховувати дитину, як сказати Богові «Так» і залишатися вірному цьому рішенню, як не розчаровуватися? Можемо запитати, як пережити хресну дорогу своїх дітей і як вона пережила воскресіння Ісуса? Також можемо запитати її: Чи легко їй бути нашою матір’ю? Коли ми своїми гріхами далі прибиваємо її сина до хреста?
Вона завжди готова бути біля нас. Бо це її служіння. Подібно кожен з нас має своє служіння у Церкві. І ми не повинні боятися бути різними, іншими, не повинні розчаровуватися.
Отакою є наша Церква – свята церква грішних людей. І наше завдання – жити так, щоб люди питали нас про нашу віру, нашого Бога».

Опісля владика Володимир відповів на питання. Зокрема, про єдність релігій і Церков, про різні церковні спільноти, важливість доброго проводу спільнот, про потребу розуміння людей з інших культур і вміння вести добрий діалог з різними людьми.

Джерело