20 неділя Гл 1,11-19; Лк 7,11-16 (о. д-р Турконяк Р.) Воля Жовтанецька 10.11.2024.

Святий апостол Павло був щирою відкритою людиною, який не скривав того, що він переслідував християн, Церкву Христову. Причому, він був завзятіший від усіх інших, бо уважав, що християни приносять розбрат у юдейській вірі. Сам напрошувався в керівників, щоб його посилали виявляти вірних Ісусові Христові, а потім, ставити їх перед суди і карати, навіть, смертю. Але добрий Господь не залишив його в такому гріховодницькому завзятті. Бог приготував для кожної людини дорогу спасіння, лише не кожна особа приймає цей шлях, бо хоче демонструвати свою волю, радше, сваволю. Можемо почути від певних бідних осіб неоправдану мову: «А хто для мене Бог?» Людина забуває, що Господь не лише для неї, але для всього створеного на небі і на землі, є Творцем та Вседержителем! Бог для кожного зачатого плоду в утробі матері створює окрему безсмертну душу, духа, що не вмирає. Господь підтримує світ, хоч грішний, в існуванні! Святий Павло, коли навернувся до праведного служіння Богові, зрозумів, що мимо його ворожого ставлення до Господа, Творець мав для нього свої плани. Апостол написав в листі до галатів, що «… Бог, що вибрав мене з лона моєї матері і покликав своєю ласкою, уподобав об’явити в мені Сина Свого, щоб я благовістив його між поганами…» (Гл 1,15-16). Апостол Павло приписував собі гоніння Церкви Христової, а Богові признав милосердя, доброту і любов, який пощадив його та вчинив проповідником, щоб він голосив правду про Ісуса Христа, як Сина Божого. Святий Павло стартував у своєму житті грішними дорогами, навернувся і закінчив своє життя мученицькою смертю, помираючи з любові до Христа Ісуса.

У євангельській розповіді на сьогоднішню неділю, умовно зустрічаємося з великим похоронним походом, до якого приближався Ісус Христос, йдучи у місто Наїн. Несли мертвого сина, одинака, вдови з Наїн. Усі звернули увагу на те, що до заплаканої жінки, матері померлого сина, підійшов Ісус і спокійно промовив: «… Не плач». Вона від багатьох чула подібні слова, щоб не голосила за сином, але слова Ісуса звучали по-іншому. Жінка не встигла отямитися, спостерігала за дивним молодим чоловіком, можливо, бачила його перший раз, а він підійшов до мар, носилок з померлим. Господь не пройшов мимо, навіть, доторкнувся носилок, чого не можна було робити, бо існувала заборона приписами ритуальної чистоти.? Але Ісус – Бог, жодні ритуальні приписи не діють на нього. Похід зупинився, всі як один – в очікуванні, що станеться? Він – життя, що зустрівся зі смертю й показав, що він має владу над смертю, а не смерть владна над Ісусом! Заспокійливі слова «Не плач» – були для матері, а для мертвого її сина Господь мав слова життя: «… Юначе, кажу тобі: встань» (Лк 11,14). Присутні почули слова Ісуса, не встигли отямитися, а їхні очі уже побачили, що той, хто був мертвий – підвівся. Такого дива, такого чуда – ніде, ніхто й ніколи на бачили! Юнак не тільки піднявся, він став говорити, щоб хтось не подумав про якусь штучну дію воскресіння?! Ісус віддав сина матері. Велика юрба, несли мертвого, ридаючи, а Ісус віддав живого сина радіючій матері! «Отож, як Батько воскрешає мертвих і оживляє, так і Син, кого хоче, – оживляє» (Ів 5,21).

Боже милосердя вище не лише понад гріхи людства, його милосердя панує над смертю! Гріх чинить людину мертвою для Бога, бо Господь несумісний з гріхом! Бог ненавидить гріх, як продукт злого духа, ці гріховні плоди проштовхує демон у людські серця та в людські душі. Диявол шукає можливості, представляє людині гріх, як благородний овоч, щоб людина спожила цю духовну отруту. І, хто рятує від цієї отрути, хто оживляє людину для життя з Богом? Ніхто, як тільки сам Господь! А як Бог чинить людину живою для себе? – Через таїну святої Сповіді. Щире покаяння перед Господом – коли людина душевно сповідається, покірно кається за свої гріхи, Бог в особі священника прощає та оживляє таку особу своїми небесними дарами. Подібно, як промовив батько у притчі про блудного сина: «Бо цей мій син був мертвий – і ожив, пропав був – і знайшовся…» (Лк 15,24). Буває, що людина багато разів духовно помирає через вчинення важких гріхів!? Тоді, потрібно багато разів приходити до Господа, каятися й просити прощення, щоб він оживляв померлу особу. Святий апостол Петро виступив із питанням до Ісуса, завдаючи свій тон: «… Господи, як згрішить мій брат проти мене, скільки разів маю йому прощати? До сімох разів? Відповідає йому Ісус: Не кажу тобі до сімох разів, але до сімдесятьох разів по сім» (Мт 18,21-22). Це означає, що Бог готовий завжди прощати, коли людина кається: «Бо Він пізнав наше творіння. Згадай, що ми є порохом» (Пс 102,14). Бога не потрібно боятися, слід боятися гріхи вчиняти. А Господь знає, що ми порох, здібні часто й важко його ображати. Але Боже милосердя більше за усі людські беззаконня, всі гріхи втонуть у Божому милосерді так, як гори перевернуті в океан покриються водою!

Переживаємо час великої війни, але пам’ятаймо, що Господь з нами, тримаймося постійно Бога! Господь має незліченні можливості завершити війну, просімо його про такий кінець розв’язання цієї великої справи. Колись народи, які воювали проти Єрусалиму, зустрілися із вироком Господнім: «Їхні тіла розтануть як вони стоятимуть на їхніх ногах, і їхні очі випливуть з їхніх заглиблень, і їхній язик розтане в їхніх устах. І буде в тому дні великий господній жах на них…» (Зах 14,12-13). Були різні випадки, але, коли Бог бажав захистити свій народ, тоді застосовував такий спосіб, який сам бажав. У цьому випадку тіла воїнів, що нападали на Єрусалим, гнили у військових живцем.

Хай святі ангели бережуть нас від усіх видимих та невидимих ворогів! А ти, добрий та милосердний Господи, заверши війну в Україні! Пресвята діво Маріє, оберігай нас!

Джерело