20 Неділя після Зіслання Святого Духа
Лк 7,11-17.

Собор святого Юрія, м. Львів

«Христос не забирає смерть зі світу, але сам йде за межі смерті. Дотикає тих місць мого життя, де є відчуття гробу… Ісус, говорячи «Не плач!», водночас усуває причину смутку чи розпачу. Якщо Він говорить мені «Будь мужній!», то дає фундамент і опору для мужності. Якщо Ісус говорить «Не бійся!», то водночас пропонує для цього свою підтримку», – над цим застановлявся у євангельській проповіді владика Володимир у 20-ту неділю після Зіслання Святого Духа, 10 листопада 2024 року.

Роздумуючи над сьогоднішнім євангельським уривком про воскресіння сина вдови з Наїну, владика Володимир наводить паралель до нашої сучасності, яка приносить багато лих і смертей. «Через зустріч зі смертю ми однозначно усвідомлюємо нашу дочасність та короткотривалість на цій землі. Але чи ми тоді глибше роздумуємо над сенсом життя? – запитує Владика. – Рано чи пізно перехід до вічності чекає на кожну людину. Буде парастас, похорон, поминальні дні… Але що нам тоді буде потрібно?»
Владика Володимир заохочує при зустрічі зі смертю інших людей не піддаватися почуттям страху, а робити висновки: в якому напрямку рухаємося і як живемо. А тим, хто відійшов від нас, – приносити наші молитви і свічки пам’яті, а не забобони і штучні квіти.

Сьогодні смерть зустрічається з життям

Владика Володимир зауважив, що сьогоднішнє Євангеліє апостол Лука розповідає в контексті смерті: «Він робить це не для того, щоб ми Бога боялися. Бог не хоче, щоб ми Його боялися, а вірили в Нього і перебували в Його присутності та любові. Адже Бог є переможцем смерті».
У сьогоднішній Євангелії читаємо про зустріч двох процесій – похоронної і іншої, в якій йшов Ісус, приятель життя та переможець смерті. «Іншими словами, – уточнює Владика. – смерть зустрічається з життям».

«Потіха для матері»

У сьогоднішній розповіді в центрі події стоїть не мертвий юнак, а його знедолена мати. Владика Володимир наголошує, що, втративши свою дитину, вона стала такою ж безсилою, як і мертвий юнак.
«Ісус звертає увагу на матір, яка в смутку, тобто, віддає перевагу не померлим, а живим. Він каже до матері: «Не плач!». Не лише повертає юнака до життя, а віддає його матері. Він потішає людину, яка цього потребує, Його не зупиняє навіть смерть.
Тому нинішню євангельську розповідь можна б по-іншому назвати: Не «Повернення до життя юнака з Наїн», а «Потіха для матері».

Але що нам з воскресіння сина вдови?

«Ісус не повертає зараз мертвих до життя, – продовжує Владика. – Що з цього воскресіння батькам, які сьогодні хоронять своїх дітей.. Чи Христос більше не приходить до таких?
Коли Лука писав Євангелію, то люди також покидали цей світ, як і сьогодні. Тут є глибше значення цієї розповіді, це є передсмак Воскресіння Ісуса, в яке ми повинні вірити, бо воно для нас, для нашої щасливої вічності. Ісус не воскрес просто так, бо вже не хотів більше бути в гробі, Він це зробив для Тебе, для мене…, щоб ми жили, мали щасливу вічність. Так як Ісус доторкнувся нар юнака і цей ожив, так торкається і гробу, звідки вийшло життя. Він не забирає смерть зі світу, але йде за межі смерті. Ісус дотикає тих місць мого життя, де є відчуття гробу… Будучи на похороні, ми часто стараємося знайти слова потіхи для сумуючих. Замало сказати «Не плач». Ісус, говорячи «Не плач», водночас усуває причину смутку чи розпачу. Якщо Він говорить мені «Будь мужній», то дає фундамент і опору для мужності. Якщо Ісус говорить «не бійся», то водночас пропонує для цього свою підтримку.
Наприкінці євангелист підкреслює, що чутка про Ісуса розійшлася по всій околиці. Вона прийшла і в нашу місцевість, зокрема на Святоюрську гору м. Львова. Святкуємо недільний день – особливий спогад про Воскресіння Христове. Знаємо, що Ісус Христос як Цар був розп’ятий на хресті. Навіть напис на хресті свідчив про це. Але Він воскрес. В Бога смерть не має останнього слова, в Ньому є життя. Якщо хочемо жити, то важливо зустрічати Бога, бути з Ним, бо Він є джерелом життя».

Джерело