1 листопада парафіяльна спільнота святого Миколая Старого Самбора чисельно зібралася у храмі, щоб молитвою вшанувати 80-ту річницю відходу до Вічності Митрополита Андрея Шептицького. Очолив святу літургію о. Михайло Николин, декан Старосамбірський у співслужінні сотрудника храму о. Юрія Бойчука.

Під час проповіді о. Михайло нагадав усім молільникам історію життя Митрополита, його життєві принципи та любов до Бога. “Митрополит пережив дві світові війни та п’ять окупацій рідної землі, але залишився вірним своєму народу, своїй Церкві, Богові, – наголосив о. Михайло. – Не втік, не сховався в ситій Європі, а завжди був зі своїм народом, як вірний Пастир зі своєю отарою, як того навчав Ісус Христос, підтримуючи вірних УГКЦ своїми пастирськими посланнями “Як будувати рідну хату”, “Не вбий” та ін. Найголовніша думка, яка простежується від першого і до останнього послання, про те, що митрополит прийшов до людей, щоб усіх їх привести під знамено Христа. Оце і було кредо життя владики: готуватись на землі до зустрічі з Господом.”

На завершення літургії усі спільно молилися молитву за прославу Митрополита. Опісля парафіян чекала несподіванка – о. Михайло представив скромну парафіянку, жіночку дуже поважного віку, п. Марію Ракінцеву, яка мала ласку в Бога побачити живого Митрополита Андрея.

Пані Марія поділилася з присутніми своїми спогадами, коли ще 85 років тому, вона, тоді ще трилітня дитина, бачилася і спілкувалася з Митрополитом Андреєм. Пані Марія родом зі Старого Самбора, яку немовлям підкинули в сиротинець в Брюховичах, яким опікувався Митрополит. Вона й досі зберігає молитовник, укладений Митрополитом, який вона отримала ще в сиротинці, та образ Богородиці Неустанної Помочі, яку подарував їй Андрей Шептицький.

Досі пані Марія яскраво пам’ятає, як восьмилітньою дитиною пішки йшла з прийомним батьком з Брюхович до Львова в собор святого Юра, коли почула новину про смерть Митрополита. Була три дні в храмі, поки відбувалося прощання, і все просила батька, чи можна погладити бороду Андрея Шептицького, як робила це в дитинстві, коли сиділа у нього на колінах малою дитиною.

Також 1 листопада уся парафіяльна родина вшанувала 106 річницю від створення ЗУНР. Процесійно, з синьо-жовтим прапором на руках пластунів та вінком для полеглих воїнів за волю України, вийшла громада на церковне подвір’я, де отці відслужили панахиду перед символічним хрестом за усіх полеглих Героїв, які сотнями років боролися за наше майбуття і право називатися вільною, незалежною державою.

Закінчилися урочистості спільним виконанням Державного Гімну України та дзвоном церковних дзвонів. “Ці дзвони – це символ тих передзвонів, які звучали у Львові 106 років тому, сповіщаючи українців про створення ЗУНР,” – зауважив о. Михайло.

Ірина ХМЕЛЬОВСЬКА

ФОТОРЕПОРТАЖ

Джерело