У тисячний день повномасштабного російського вторгнення в Україну зустрівся з волинськими військовими та ветеранами перед показом фільму Алана Бадоєва «Довга доба». Це люди, завдяки яким Україна достойно чинить опір ворогу, щоб кожен зміг навчатися, працювати та допомагати ЗСУ.

А саме:
• командир 5-го батальйону 12-ї бригади спецпризначення «Азов» Вадим Крикун,
• підполковник, в минулому начальник розвідки 100-ї ОМБр, головний спеціаліст відділу з питань ветеранської політики департаменту соціальної та ветеранської політики Волинської ОДА Ігор Дрючан,
• військовослужбовець 3-ї ОШБр, голова ГО «Зруш скелю» Євген Сивопляс,
• керівник ветеранського хабу у Луцьку Тарас Сасовський,
• начальник відділення комунікацій 100-ї ОМБр, майор Костянтин Байчук.

Також серед присутніх молодь та жителі обласного центру Волині.

На жаль, війна за територіальну цілісність України триває довше, аніж тисячу днів. Тож поспілкувалися з воїнами щодо перемоги, підтримки ветеранів, чинних військових та членів їх родин, а також змін, які принесло російське вторгнення.

Коротко про інсайти, винесені з розмови:

✔️Основною мотивацією для чинного військового є повага, вдячність та розуміння з боку держави й пересічних громадян, що він воює для них. Окрім того, шана до рідних воїна. Щоб він знав, що його родина в добробуті, коли сам знаходиться на фронті.

✔️«Краще важкі обладунки воїна, аніж ошийник раба» – теза, яку висловив Костянтин Байчук і з якою погоджуюся. Лише кров’ю та потом ми виборемо перемогу.

✔️Війна відфільтрувала людей в оточенні військових та навчила комунікувати з різними людьми (Тарас Сасовський).

✔️Незалежно від того, хто за професією українець: вчитель, лікар чи шахтар, у нього є «ген воїна». Він проявляється, коли це потрібно країні. Ігор Дрючан ©

✔️Прокидаючись кожного ранку, запитуйте себе: що я можу сьогодні зробити для наших сил оборони? Що я можу зробити на користь нашій країні? – порада від Євгена Сивопляса.

✔️Чи не буде соромно через 10 років за свої вчинки та поведінку у найскладніший час для нашої країни. Ці слова Вадима Крикуна дуже близькі мені, адже завжди запитую себе: чи зробив я все, щоб досягти нашої перемоги, коли займав відповідну посаду.