Українська діаспора в Бразилії є чисельною та згуртованою. Вже понад 130 років українці проживають у Бразилії. Їх чисельність за різними підрахунками налічує від 500 тисяч до мільйона! До повномасштабного вторгнення рашистів фахівці відзначали три течії імміграції: перша – з 1889 року, друга – від 1907 до 1914 і третя – у 1947-1952 роках. Зараз же ж слід визнати й четверту хвилю українців, які змушені були приїхати до Бразилії.

За багато років життя у новій країні діяльність українців охопила різні сфери суспільства: освіту, економіку, політику, мистецтво тощо. Водночас спорт та олімпійські ідеали були одними з ключових ділянок української діаспори у Бразилії. Це не дивно, бо спорт у цій країні завжди має потужну підтримку, а футбол є другою релігією.

Українські традиції тіловиховання у Бразилії були поширені вже від перших переселенців. Адже важка праця у новій країні потребувала значної сили, витривалості та загартованості. Всі ці якості мали саме українці, життя яких завжди поставало у постійному русі та боротьбі до перемоги, саморозвитку, удосконалення тілесного, духовного та інтелектуального. Отже, для освоєння нових земель, переважно не придатних для обробітку чи життя на ній, українці вигідно вирізнялися від інших.

Новим якісним поступом у розвитку українського спорту та тіловиховання у Бразилії було прибуття нової еміграції з професійною фізкультурною освітою та практичним спортивним досвідом. Прибуття до Бразилії Андрія Фовицького започаткувало зорганізований спортивний та сокільський (гімнастичний) рух українців.  Є припущення, що він приїхав до Бразилії у другій половині 1920-х або на початку 1930-х років. Часопис “Український сокіл” (Прага, Чехословаччина) у 1934 році повідомляв: “Сан-Паулу, Бразилія. Приступлено до гуртування українських руховиків і організаційної підготовки сокільського товариства”. У цій коротенькій замітці не вказано ініціатора заснування сокільського товариства. Але вже у наступному повідомленні з Бразилії ми довідаємось про це: “Сан-Павло, Бразилія… щиро дякуємо за надіслані сокільські видання. Тутешня українська громада невелика, але енергійна та з великим зацікавленням слідкує за працею українського Сокільства за кордоном. Налагоджуємо зв’язок із українськими сокільськими гніздами в Аргентині та з “Соколом-Батьком” у Львові. Організаційний провід перебрав відомий працівник на полі фізичного виховання, дипломований професіонал з руханки Андрій Фовицький”. Таким чином, лідером українського спортивно-гімнастичного руху у Бразилії став дипломований фахівець з тіловиховання, спортсмен (мав потужний практичний досвід), професор! Звісно, що це зворушило українську громаду та створило фундамент для подальшого зростання спортивних успіхів.

Андрій Фовицький має непересічну історію свого спортивного життя. Він – чи не єдиний український спортсмен, який брав участь у міжнародних спортивних змаганнях! Трапилося це у середині 1920-х років, коли на жаль Україна була розшматована та окупована ворогами. У цей час окупаційна влада срср, Польщі, Румунії у жодному разі не допускала національної самоідентифікації українців. Навіть брехлива українізація в срср нічого спільного не мала щодо утвердження України на міжнародній арені. Тому виступ Андрія Фовицького у міжнародних спортивних змаганнях був сенсацією. Він у 1923 році брав участь у першому міжнародному університетському чемпіонаті, який відбувся у Парижі (Франція). Про цей унікальний виступ часопис “Студентський вісник” (Прага, Чехословаччина) у 1929 році повідомляв цікаву інформацію. Процитую уривок: “У 1924 р. на Міжнародній Студентській Олімпіаді в Парижі брав також участь українець студент Фовицький, який у тодішньому часі студіював у Спортивній Академії в Берліні. І хоча його висліди змагань були аж надто слабі, а вся європейська преса писала про його участь”. Не дивуйтеся, що ці змагання називались Олімпіадами. Тодішні часи на це мали моду. Тобто чи не всі спортивні змагання з міжнародною участю називалися Олімпіадами. Також, напевно, сталася технічна помилка щодо року проведення змагань. Водночас це була унікальна для українців участь у міжнародних спортивних змаганнях тих років! Ось саме такого кваліфікованого спортсмена отримала українська громада в Бразилії. Тому не дивно, що подальші успіхи українських спортсменів тільки зростали.

Окрім практичних організаційних перетворень у життя українського спортивного руху у Бразилії Андрій Фовицький активним був і на ділянці теоретичній. Вже з Бразилії він надсилав свої статті про спорт й олімпійський рух до часописів США, Чехословаччини тощо. Наприклад, у 1928 році у часописі “Розбудова нації” (Прага, Чехословаччина) опубліковано статтю “Олімпійські ігри в світлі історії” (ця ж стаття була надрукована у Календарі Українського Народного Союзу за 1931 рік (США), а у 1937 році у часопису “Український сокіл” було надруковано статтю “Американський стиль скоку у височінь”. Також в Україні видавали спеціалізовану літературу авторства Андрія Фовицького – “Плавання” (Львів, “Сокіл-Батько”, 1939 рік). Можемо припустити скільки статей він публікував у Бразилії!

Мав надзвичайні можливості розвитку українського спорту в Бразилії відомий спортсмен Іван Волинець, якщо б не нагла смерть. Він відійшов у вічність у 1956 році у Сан-Каетану-ду-Сул. А міг би зробити так багато позитивного для українського спорту у Бразилії. Ось як згадували Івана Волинця у Бразилії: “Коли приїхав до Бразилії, став там головою товариства “Соборність” у Сан Паулу, де за час свого головування придбав перший в історії тамтещнього повіту ‘Народний Дім”, на який жертвував сам 5,000 крузерів, що і на тодішні гроші було княжим даром… На чужій землі виросла могила співтворця українського спорту, а в серцях наших спортсменів два слова, записані золотими буквами: Іван Волинець. Слава Його Пам’яті!”.

Цікавим фатом є те, що українська релігійна громада у Бразилії була дуже активною у тіловихованні та спорті. Для прикладу наведу ось таку інформацію про Василіянську спільноту у Бразилії у середині 1960-х й на початку 1970-х років: “У викладових днях по обіді, переважно що другого дня, ми йдемо до праці, як не в городі, то коло будови спортивних площ. Вже викінчили площу на відбиванку. Тепер висипаємо землю ще на площу на салонний футбол та копаємо басейн для плавання”. Далі більше про спорт та звісно про футбол: “Футбол, якого ми залюбки практикуємо, ідемо грати на площі Архиєпископської Великої Семінарії “Цариці Апостолі”… В одну неділю, а саме дня 13-го липня, близько 14-ої год. Впр. о. Ігумен Єфрем завезли нас на професійну футбольну гру між “Корітіба” і “Агва Верде”.

У черговому числі часопису “Цвіркун” опубліковано цікаву статтю “Спорт”. Автор статті Бр. Юстин Ногас ЧСВВ писав про спорт та релігію: “Сьогодні більше, як у якому-небудь іншому часі, практикується спорт. Не слід нам уважати спорт за працю, тому що він не шукає лише інтересів економічних… Про роль, яку спорт виконує у формуванні характеру і особистості, Папа Пій ХІІ висловлюється: “Спорт, помірно практикований, зміцнює тіло, робить його рухливим, сильним. Але, щоб до цього дійти, тіло перше мусить піддатися строгій дисципліні. Бо, річ ясна, хто хоче осягнути перемогу, мусить призвичаїтися до втоми, вміти перетерпіти біль і бути поміркованим, стриманим”.

Унікальні можливості презентувати громаду мали українці у часі проведення Олімпіад мігрантів у Сан-Паулу. Перша Олімпіада мігрантів відбулась у Сан-Паулу 1976 року. Організатори вирішили проводити подібні заходи щорічно. Програма Олімпіади мігрантів складалася зі спортивних змагань та мистецько-культурних виступів, вистав, ярмарків. Кожен представник своєї нації мав змогу демонструвати традиції, мову, історію, культури, одяг тощо. Наприклад, І Олімпіада мігрантів була тематичною – Бразилія-Іспанія, ІІІ – Бразилія-Японія.

Українці вперше взяли участь у V Олімпіаді мігрантів у 1980 році. З якихось не відомих причин участь українців була під загрозою. Спочатку виникли непередбачувані проблеми щодо реєстрації української делегації. Але їх вдалося полагодити. Разом з тим для участі потрібно було зібрати чимало коштів. І з цим завданням українська громада впоралась як найкраще. Тобто українці спроможні долати будь-які перешкоди.

Про участь української делегації читаємо: “Завдяки жертовності наших людей вдалося роздобути й українська спортивна команда мала гарні строї, на яких пишалася назва Україна, тризуб і знизу напис “Київ”. Між почесними гостями на відкриття Олімпіади, між якими були консули 40 держав та представники бразильського уряду, був також голова Товариства “Соборність” директор В. Скульський”.

Спортивна складова Олімпіади направду не зовсім була вдалою для українців. Ось як це пояснює очевидець: “Спортивні змагання відбулися одночасно на різних площах і місцях великого Сан Паулу і тому було трудно комплектувати гравців, що виступали в різних родах змагань. Хоч і не вдалося нашій команді здобути перших місць, та участь у змаганнях довела, що в нас є поважні спортивні сили, яким треба тільки дати можливість розвинутися при допомозі відповідних тренінгів та зіграності”.

Блискучий виступ та неймовірне враження на гостей справили українці у мистецькій програмі Олімпіади: “Натомість наша танцювальна група, що виступала в час Олімпіади осягнула всі рекорди і була поза конкуренцією”. Більше того, на вимогу організаторів Олімпіади, українці мусили давати додаткові виступи, бо всім вони дуже сподобались.

Підсумовуючи першу участь українців в Олімпіаді мігрантів у Сан-Паулу, очевидець говорив: “Наша участь в Олімпіаді відкрила нам великі можливості контактів з національними групами багатьох народів, а тим самим можливості пропаганди української справи… Досвід, який ми здобули нашою участю в 5-ій Олімпіаді, дасть нам змогу підготуватися ще краще до наступної в 1981 році”.

Українську справу та традиції наша діаспора презентувала через спортивні й мистецькі виступи, виставкою українських експонатів, українськими стравами, поширенням інформації про Україну.

Підготовка українців до наступних Олімпіад була дійсно кращою. Бо, наприклад, у 1983 році президент оргкомітету Олімпіади мігрантів особисто запросив українців до участі, адже: “наша українська виставка була найрізноманітніша та найбагатша своїми традиційними народними здобутками, як вишивки, писанки, різьби та вишиті священичі ризи і т. п. Наша виставка завжди притягує дуже багато глядачів-відвідувачів та покупців, які чудуються нашою любов’ю та красою до всього, що нам рідне і миле. Ці відвідувачі завжди винагороджують нас першим місцем серед всіх учасників цієї виставки”.

Упродовж десятиліть українці в Бразилії, адаптуючись до умов життя у новій країні, незмінно культивували українські традиції, культуру, мову, історію й спорт. Жваво розвивався український спорт та олімпійські ідеали в Бразилії. Підтвердженням цьому є щорічна участь української делегації в Олімпіаді мігрантів у Сан-Паулу. Українці вражали бразильців та групи інших діаспор своєю унікальністю. У спортивних змаганнях українці гідно боролись й набували досвіду. Водночас мистецькі виступи українських хорів, танцювальних колективів визнавали найкращими. Тобто, культурна програма Олімпіади мігрантів значною мірою мала успіх завдяки українським виступам.

Чимало є відомих українських спортсменів, які народились і проживали у Бразилії, а згодом переїхали у різні країни: Стефан Коваленко (США), Микола Іваник (США). Мені вдалося зробити з ними інтерв’ю, в яких вони розповідали про початки свого спортивного життя саме у Бразилії.

Микола Іваник, відомий футболіст у США, про своє бразильське життя розповідає: “Я народився у Бразилії. Коли я був молодий, ми у Бразилії грали у футбол з хлопцями з сусідами. Ми 1958 року слухали по радіо про гру збірної Бразилії. Це був дуже важливий день. Був дуже величний день у Бразилії. Бо збірна Бразилії перемогла збірну Швеції у фіналі чемпіонату світу”.

ФК-Батель-Маріуполь

Cтефан Коваленко (у сім місяців потрапив до Бразилії), знаний гравець та тренер з футболу у США, свої спортові історії у Бразилії згадує так: “Я виростав у Бразилії. У Бразилії я пішов до школи. Я, коли повертався додому зі школи, мати мене вчила української мови. Дома завжди українською говорили. У Бразилії я жив у Сан-Паулу. У 14 років я вже працював на фабриці як механік. Фабрика мала футбольний клуб. Я грав у команді цієї фабрики”.

Додам короткі епізоди з історії українського спорту в Бразилії. Це коротенькі згадки, але вони дуже відчутні й вражаючі!

У 1969 році одним із найкращих футболістів у штаті Парана визнано українця Олексу Юрківа (Алекс) з Аргуа Верде.

З 2014 року у Бразилії започатковано Кубок біженців та іммігрантів з футболу. Він відбувається щорічно, й у турнірі беруть участь українці.

У 2023 році у часі повномасштабного вторгнення росії в Україну бразильський футбольний клуб “Бател” змінив назву на “Маріуполь”.

 

 

 

 

  

Джерело