Московські «нєбєнзі» в українсько-сирійській ямі

Крім військово-політичних проблем, після свого сирійського провалу Росія зіткнулася з пропагандистськими – стосовно України. Йдеться про сумнозвісні «українські сліди, що ведуть до сирійських бойовиків». 

Лише 4 грудня постійний представник РФ при ООН Небензя переконував, що «ГУР МО України допомагає бойовикам «Хайят Тахрір аш-Шам озброєнням, дронами, GPS-модулями».

Велику роль у просуванні подібних «вкидів» завжди грали і сирійські видання. Так 16 вересня газета «Аль-Ватан» повідомила, що «Буданов вербує бойовиків через «Хайят Тахрір аш-Шам» в Ідлібі».

При цьому «РИА Новости» ще у квітні переконували, що відправка військ у Сирію у 2015 році «допомогла ліквідувати більшу частину бойовиків, які могли б протистояти росіянам в Україні».

НАСПРАВДІ, яким чином одночасно можна «озброювати і вербувати бойовиків», хоча «більша частина з них була ліквідована ще з 2015 року», вже не пояснить і сама пропаганда. В тому числі й асадівська.

Вже після падіння його режиму той самий «Аль-Ватан» «покаявся»: «Ми лише публікували повідомлення, які нам передавали. Це зараз з’ясувалося, що вони були брехнею». Диктори державного телебачення Сирії також «перевзулися в повітрі» і вже кажуть про «свою всебічну підтримку революції».

Зрозуміло, що і в Москві тепер «сирійські терористи» стали «опозиціонерами». Але ж «українські сліди», які їх привели до влади в Дамаску, нікуди не ділися з російського інформаційного поля. Тому питання звучить просто: «Як так сталося, що ГУР МО України виявилося в Сирії сильнішим за такого «всемогутнього» Путіна з усіма його Шойгу та Наришкіними?».

І питання зовсім не риторичне, адже саме російська пропаганда настільки завзято копала цю українсько-сирійську дезінформаційну яму, що зрештою сама в ній і опинилася. Хоча, звісно, ніколи цього не визнає.

Наришкін наблизився до досягнення «цілей СВО»

Щодо Наришкіна, то він 10 грудня заявив, що «на фронті ситуація не на користь Києва. Стратегічна ініціатива на всіх ділянках належить нам, ми близькі до досягнення поставлених цілей СВО, ЗСУ перебувають на межі розвалу».

При цьому глава СЗР повторив відомі наративи про те, що війна в Україні є частиною боротьби з «колективним Заходом» за «свободу і суверенітет» Росії. На думку Наришкіна, США і Велика Британія розраховували «нав’язати затяжну боротьбу на виснаження», яка створила б умови для «кольорової» революції і розколола суспільство у РФ, і якщо України для цього буде недостатньо, то вони «змусять» битися прибалтів, східноєвропейців, а в перспективі й німців.

НАСПРАВДІ, якщо не коментувати цю маячню, то головний посил Наришкіна зчитується просто: «Росія втомилася від затяжної боротьби на виснаження». І заради цього Москва ладна забути про «денацифікацію і демілітаризацію», про «безпеку Росії через розширення НАТО» й т.п.

З «денацифікацією» взагалі нічого не вийшло, бо українці зараз «нацифіковані» (в перекладі з путінської новомови – налаштовані проти «русского мира») значно більше, ніж 1022 дні тому. І винен в цьому виключно Путін.

Про «демілітаризацію» взагалі нема що казати. Україна не просто «мілітаризована» незрівнянно краще, ніж до 24 лютого 2022 року, але й інтенсивно розбудовує свій оборонно-промисловий комплекс.

Про «безпеку Росії через відсунення кордонів НАТО» краще за все можуть розповісти Швеція і Фінляндія, після вступу котрих до Альянсу протяжність кордону РФ з державами НАТО збільшилась вдвічі.

А про «розвал ЗСУ» у Москві  говорять ще з часів сподівань на завоювання Києва за три дні. Тим часом Сили Оборони не просто не розвалюються, але й тримають під контролем «ситуацію в Курській області». Причому настільки добре, що МО РФ вже публічно звітує про бомбардування власних територій авіаційними бомбами з універсальним модулем планування і корекції.

Ось так завершується третій рік «спецоперації за три дні» і п’ятий місяць «розгрому вже розвалених ЗСУ» під Курськом. Тож до яких «поставлених цілей СВО» Росія близька, не пояснить і сам Наришкін. 

За що загинув один з останніх кереків Росії

Втім, одну з неоголошених цілей СВО Росія вже досягла. І що символічно – саме в Курській області. 10 грудня стало відомо, що там загинув Іван Таймагир – один з останніх представників корінного народу Росії – кереків. Інформація про це з’явилася на сторінці пабліка «Загинув на СВО» у «ВКонтакте».

НАСПРАВДІ, «це непоправна втрата для культурної спадщини Росії. 13 вересня 2024 року під час бойових дій у Курській області трагічно загинув представник народності кереків – Іван Лимнеєвич Таймагир, який служив у 810-й окремій бригаді морської піхоти. Його життя обірвалося на 56-му році, залишивши по собі не тільки гіркоту втрати, а й усвідомлення того, що з його смертю завершилася історія представника народу, що вимирає», – йдеться в повідомленні.

Кереки все життя мешкали на Чукотці. За переписом 2021 року їх залишилося лише 23 особи. З них рідною мовою володіли тільки четверо. Москві б берегти Івана Таймагира, але вона і його відправила аж з Берингової протоки в окупований Севастополь. Там зробила з нього, 56-річного, «морпіха», який зрештою загинув у Курській області в боях проти українців. Більш сюрреалістичний сюжет вигадати важко. Але саме такими є життя та смерть у путінській Росії.

Морпіхи Путіна на «Курській дузі»

І наостанок, про ту саму 810-ту окрему бригаду морської піхоти, у складі якої воював один з останніх кереків Росії. Найбільших втрат на Курщині зазнали саме «севастопольські морпіхи», які так приречено фотографувалися перед відправкою на фронт.

НАСПРАВДІ, дослідники видання «Верстка» вивчили оголошення про зниклих безвісти і пошукові карти військових в одній із найбільших груп у «ВКонтакте» з серпня до листопада 2024 року. І згадки про зникнення бійців 810-ї бригади зустрічалися в ній втричі частіше, порівняно з іншими підрозділами ЗС РФ.

Наприклад, із понад 350 зниклих під Курськом військовослужбовців, чиї особисті дані вдалося підтвердити виданню, найбільше людей (71 особа) служили саме у 810-й бригаді. 

Згідно з повідомленнями про розшук військових, у понад 95% випадків про зниклих солдатів немає жодної інформації, у 4% випадків тіла військових вдалося евакуювати, а менш ніж в 1% випадків близькі таки знайшли своїх родичів у лікарнях.

Інформацію про загибель бійців із 810-ї бригади в Курській області підтверджують і самі військові, які кажуть, що «там ідуть м’ясні штурми в дуже важких умовах, а 810-та бригада зазнала «пекельних втрат».

Тож на питання «куди поділися «морські солдати» Путіна» відповідь проста. Одні вже загинули під Вугледаром. Інші гинуть зараз – на новій, вже путінський «Курській дузі».

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело