Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.

Мт 2,13–23

Триває радісний час різдвяних свят і сьогодні, у неділею по Різдві, читаємо в Євангелії розповідь про долю Ісуса Христа після народження, як Йосиф і Марія разом із Ним втікали до Єгипту від переслідувань Ірода. Цар Ірод, довідавшись про народження нового царя, хотів убити Христа, бо бачив у Ньому загрозу для своєї влади, та не зміг, бо Отець мав Ісуса у своїй опіці.

Сьогодні євангелист Матей робить певну оцінку Різдва Христового, ставлення людей до нього, розповідає про реакцію світу на прихід Христа (поклоніння язичницьких волхвів, пастухів та ворожість Ізраїлю – переслідування Ірода й Божу опіку). В описах народження Ісуса бачимо, що людство чекало століттями на прихід Месії, та коли Він прийшов на землю, не всі розпізнали й прийняли Його. Це неприйняття бачимо ще перед народженням Христа, коли у заїзді Вифлеєму не знайшлося місця для Марії з Йосифом. А коли Спаситель народився, Його привітали убогі пастухи та мудреці з далекого сходу. Але не прийшов ніхто з мешканців Вифлиєму та околиць.

Подібну поведінку людей бачимо в теперішні часи. Люди не приймають Христа у своє життя, бо не відчувають особливої потреби в Ньому, вважають Його науку обмеженням своєї свободи, яка вже застаріла й не відповідає сучасним потребам, нормам життя. Бог став чужим для людини.

Народження Ісуса викликало тривогу також у правителя Ірода. Дивною є Його поведінка. Людина має владу, багатство, військо, захист, керує країною і боїться малої беззахисної дитини, самої вістки, що вона стане царем. Хоч по-людськи Ірод був щасливим, але достаток і військова охорона не запевнили йому душевного спокою. Поведінка Ірода виразно свідчить про те, що справжнє щастя приносять людині не матеріальні речі, а Бог, правда і любов. Правда дає нам силу, захист, мир, а любов наповняє душу радістю.

Разом із ворожістю та неприйняттям Божого Сина Матей демонструє, як Бог опікується Ісусом та Свою присутній у Його житті, як перед тим в історії Ізраїлю. Євангеліє цієї неділі дуже виразно показує, що Марія і Йосиф посідають в цій історії Ісуса дуже важливе місце. Вони є знаком довіри Богові та Його дії в житті. Отець постійно опікується Своїм Сином через Його батьків Йосифа й Марію. Ця опіка завжди надійна, бо Йосиф і Марія уважно слухають голос небесного Отця, Який промовляє через ангелів, приймають і досконало виконують Божу волю, в усьому покладають надію на Господа. Тому всемогутність Бога перемагає будь-які людські небезпеки для Ісуса.

У Євангелії бачимо також, що Йосиф не говорить жодного слова. Він діє, виконує Божу волю, підкоряється Божому Слову, яке приходить через ангела у снах. Чи міг Йосиф засумніватися або не правильно зрозуміти слова ангела? Теоретично міг, та він постійно робить те, що Бог від нього хоче, і це завжди вимагає великої довіри, а найбільше тоді, коли Божа воля перевершує розуміння людини і наявної культури. Тому дія Бога завжди має успіх, зло обминає Святу родину.

Розповідь про долю Ісуса після народження становить екзамен для нашої віри. Наскільки вона жива, а не є лише традицією, тобто вміємо бачити присутність Бога в житті, радо приймаємо Христа у своє життя у слові й Святих Тайнах як основу життя  і найбільший скарб, джерело добра. Віруюча людина бачить своє щастя у Божій правді та любові, присутності Ісуса в житті, а потім у земних речах. Христова правда, любов, всемогутність незмінні, вони дарують нам постійний захист, спокій і радість. Хто вірує в Ісуса, щасливий завжди і всюди. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело