Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошена 1 січня 2025 року, в день свята Обрізання ГНІХ, святого Василія Великого, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в храмі святого Миколая с. Монастирець Журавнівського деканату.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогодні починаємо Новий 2025 Рік. Наше повсякденне життя, сплетене з праці та турбот, є місцем, де відбувається наше спасіння перед Богом. Час збігає. Можливо зневіра, журба чи невідомість наповнюють наше серце або тривожать нашу душу, коли у Новорічну ніч, на цьому пограниччі між «минулим» та «прийдешнім», усвідомлюємо, що частина нашого земного життя знову безповоротно минула. Однак час біжить до Бога та до його вічності, а не до минулого та зникнення. А тому ми маємо всі підстави почати цей рік гаслом: «в ім’я нашого Бога», щоб прожити його чесно і з радісною душею!

Так само, як святий Йосиф і Діва Марія, коли при найменуванні свого восьмиденного сина «дали йому ім’я Ісус, як назвав його ангел, перш ніж він був зачатий в утробі матері своєї». Ісус означає: «Яхве є спасіння». «Яхве- Сущий», «Я Є», було іменем Бога для народу Старого Завіту. Бог сам відкрив своє ім’я та об’явив себе у своїх діяннях, щоб люди могли в його імені пізнати, яким він є, та як відноситься до них. Бог є автором історії стосунків з людиною, і досвід, який вона отримала у спілкуванні з живим Богом є підсумований в «Імені» її Бога. Лише особисте, а не абстрактне, ім’я, містить вичерпне та неподільне розуміння того, що може пережити людина у стосунках зі своїм Творцем.

Від початку історії спасіння саме ім’я «Ісус» об’являє нам, яким є «Яхве» для нас: близьким, люблячим, милосердним, вірним до кінця. Але Ісус об’явив ще більше: відкрив нам Бога як нашого Небесного Отця. Інакше ми б цього самі від себе ніколи не пізнали. В Ісусі, Єдинороднім Сині Отця, Бог дарує себе світові як Слово милосердя і спасіння. І тому, коли ми визнаємо хто є нашим Богом, говоримо «Ісус». Якби ми забули це ім’я, то Бог загубився б для нас у темній далечині і незрозумілості. Ісус – це ім’я, дане дитині, котра є втіленим Богом і вічною молодістю світу, та є людиною, а отже, вічним образом Бога.

Тому в прийдешньому Новому 2025 році віддаймо все, що діється, та може статися в нашому житті, в руки того, хто дарується нам в цьому славному йменні! Позначмо себе, як його власність, хресним знаменням перемоги нашого Спасителя Ісуса! А потім впевнено, серцем та устами, проголошуймо нашу ісповідь віри: «Наша допомога в імені Господа!», та відважно вступаймо у майбутнє. Коли звіримо його імені Ісуса, то навіть найтемніша мить буття буде в його владі, та стане часом нашого спасіння.

«Бо він спасе свій народ від їхніх гріхів». Цими словами ангел пояснює, чому святий Йосиф має дати синові Діви Марії ім’я Ісус: В ньому спочиває Боже спасіння людства. Бог, якому належить влада прощати гріхи, є присутній між людьми в особі Ісуса своєю священною і спасительною силою.

Можливо таке визначення місії Христа викликало розчарування. Очікування спасіння тоді було позначене тяжким становищем Ізраїлю. Надія була пов’язана з відновленням царства, свободою, незалежністю та матеріальним піднесенням зубожілого народу. А обітниця прощення гріхів здавалася водночас занадто великою і занадто малою. Занадто великою, тому що вона поширювалася виключно на сферу Бога. Занадто малою, бо здавалося, що Господь ігнорує страждання Ізраїлю та його вимоги щодо порятунку. В принципі, слова ангела стали причиною суперечок про месіанство Ісуса: чи місія, якою він жив, є сповненням обітниці, чи ні?

Відповідь на ці питання є вписана в історію спасіння життям великих мужів Церкви. Вони відкрили в месіанському посланні Ісуса правду, яка здатна преображати світ, вирвати його з часових кайданів минущого та відкрити для вічності з Богом. Одним з них був святий Василій Великий – аскет, єпископ, проповідник, учитель, богослов і вчений. Життя святого Василія гармонує з його наукою, а його наука – це відбиток його життя, яке можна виразити трьома достоїнствами: він Великий Архипастир Церкви, Великий Законодавець чернечого життя і Великий своєю святістю, яка є видимим знаком його сопричастя з Богом. Його життя і наука є свідченням та викликом для усіх поколінь.

Сопричастя з кимось – є справою змісту, а не форми. Тому все, що маємо, є Божою власністю, яку вам довірено лише на короткий час. Привласнювати собі минуще, є відображенням внутрішньої порожнечі серця. Час життя пройде, а потім нас попросять дати звіт. Саме життя – є відрізком часу, щоб вживаючи свободу ми навчитися любити, і підготувалися до зустрічі з Вічним Божим Словом. Слово Боже – це закон світу. Ним усе створене, та отримує життя та зміст. На його образ і подобу створена людина, а в її серце вписаний внутрішній моральний закон життя. Тому це Боже Слово також буде в кінці часу Суддею життя кожного, щоб знову стати початком та суттю вічного життя усіх спасенних.

В цьому богословському навчанні, яке своєю актуальністю незамінне і для нашого сьогодення, живе пам’ять про святого Василія. Візьмімо його собі як дороговказ у подорожі цим Новим Роком, з його тривогами та випробуваннями, щоб здолавши усі суспільні проблеми та незгоди війни, ми здобули перемогу «в ім’я» та на славу нашого Бога. Амінь.

Джерело