Історія хору «Cantate Domino» з села Великої Вільшаниці Золочівського району, тягнеться ще з 1988 року. Хоч склад учасників змінився, життя внесло чимало корективів, але колектив продовжує існувати, а хористи щонеділі поспішають до храму.

Про довголітню історію «Cantate Domino» з парафії Пресвятої Трійці, традиції та цілі, а також про особливі моменти в житті хору – говоримо з регентом, пані Марією Магерою.

— Розкажіть детальніше про історію створення колективу?

— У нашому селі хорова культура була розвинена дуже давно. Я походжу з музичної родини, мій батько був музикантом, очолював не один хор. Ці колективи були провідними і в районі, і в Львівській області. На прохання священника, батько також допомагав церковному хору.

Загалом «Cantate Domino» існує з 1988 року, але проголошення Незалежності України стало поштовхом для його розвитку. У ті роки на парафію прийшов о. Іван Залуцький. Він попросив мого батька організувати дитячий хор, а мене і ще одну вчительку запросив допомагати хористам співом.

Діти росли, роз’їжджалися й хор поступово почав розпадатися. Але в певний момент у колектив прийшли мої доньки, діти отця і діти вчительки, яка також з нами співала. Отець почав займатися з ними, навчив співати різні богослужіння, навіть доволі важкі. Так дитячий хор розвинувся і утворився повноцінний колектив.

Далі через різні обставини хор залишився без керівника. Оскільки ми добре знали всі богослужіння, вміли співати, то мені запропонували його очолити.

— Хто є учасниками хору? Чи часто змінювався склад з моменту заснування?

— Зараз нас 18, є люди, які співають з нами дуже довго, тому склад кардинально не міняється вже 10 років. Я запросила до нас багатьох вчителів, технічних працівників зі школи, колишнього голову сільської ради, також співають двоє моїх доньок, долучається онука. Серед нас немає професійних музикантів, але всі люди дуже обдаровані. Чоловіків небагато, лише 5, але це проблема, яка є у всіх хорах, тому працюємо, виходячи з тих умов, які є.

— У вас дуже цікава назва. Що вона означає?

— Оскільки наш хор існує досить давно, ми багато де співали й виступали, тому, очевидно, що була потрібна назва. Її запропонували мої доньки. Cantate Domino перекладається як «співайте Богові». Це головна мета нашої діяльності, адже хочемо робити все заради Божої слави. У хорі співають люди, які повністю відають себе Богові, вони ходять до церкви, моляться, відвідують репетиції. У цьому полягає великий символізм.

— Як хор залучений до життя парафії? Можливо є події, які запам’яталися вам особливо?

— Ми співаємо щонеділі літургії у нашому храмі. Окрім цього, долучаємось до багатьох інших богослужінь. Звісно не все можемо виконати хоровим складом, але меншою кількістю учасників співаємо Канони Андрея Критського, Вечірні, Утрені, Молебні.

Особливо трепетними для нас були візити митрополита Ігора та владики Володимира. Ми співали Архиєрейську літургію. Пригадую, що довго до цього готувалися. Співали під час молодіжних заходів, Вечорів пам’яті наших військових, Шевченківських днів, загалом долучаємось до всього, де можемо послужити своїм співом. На запрошення виступали в госпіталі, військовій частині – все це дуже зворушливі спогади.

— Як часто відбуваються репетиції, чи вони регулярні?

— Всі учасники хочуть вчитися, репетирувати. Вони розуміють, що спів у хорі – це праця, до якої потрібно бути готовим. Але головне – всі дуже люблять хорову музику, тому не шкодують свого часу та сил.

Ми збираємось у неділю, після літургії. В інші дні репетирувати не можемо, бо не всі учасники живуть у селі, дехто приїжджає зі Львова. Репетиції обов’язково потрібні, бо ми постійно вивчаємо нові твори, підбираємо репертуар. Самі хористи дуже цього хочуть. Хоч вивчили вже багато всього, але на цьому не зупиняємось.

— Твори яких авторів виконуєте?

— Ми співаємо досить складні твори. Вивчили Дмитра Бортнянського, Михайла Вербицького, знаємо наших класиків. До 100-річчя «Щедрика» навчилися співати його чотириголосно, а також твір «Тешуть теслі», який презентуємо у цьому проєкті. Коляду ми вчили пів року, вона дуже складна, але все-таки змогли її опанувати.

— Чи маєте внутрішні традиції, які плекаєте у колективі?

— Ми любимо спільно проводити час, завжди відзначаємо ювілеї наших учасників, відгукуємось на всі запрошення виступити. Час, проведений разом, завжди особливий. У нас багато спільних зацікавлень, ми любимо співати, шануємо свої традиції і живемо як одна родина.

— Чим вас мотивує хор, адже вкладаєте у нього чимало сил?

— Підготовка до репетицій, виступів, переписування нот справді забирає час. Наприклад, ми довго готувалися до Різдва, вчили й повторювали колядки. Завжди маємо над чим працювати. Але за роки роботи хор вже став частиною мого життя, він дає натхнення жити. Мені минуло 70, я у досить старшому віці, але, як і колись, завжди спішу до храму на виступ чи репетиції. Я радію, що маю хор, бо він додає мені здоров’я, наснаги, енергії. Приємно чути, коли ми гарно співаємо, коли нам дякують люди – це надихає та мотивує.

— Чому саме до вас має приєднатися наш читач і як це можна зробити?

— Ми всі поєднанні міцними дружніми, родинними зв’язками. Нам небайдужа доля один одного. Я довгі роки працювала вчителькою, а зараз майже всі хористи – це мої учні. Дуже ціную, що вони мене поважають і до мене дослухаються.

Нам добре у товаристві один одного й ми будемо раді новим учасникам. Отож, щиро запрошуємо у наш колектив, а особливо чекаємо чоловіків. Приходьте на літургію і долучайтесь до нас!

Автор: Наталія Бельзецька

Джерело