У неділю, 12 січня, Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин із архіпастирським візитом завітав у парафію села Грабівка, Боднарівського протопресвітеріату. Цього дня парафіяльна громада відзначала непересічну історичну подію — 140-ліття з дня освячення храму Різдва Христового.

Перші згадки про святиню датуються ще кінцем XVII століття, а нинішня церква Різдва Христового була збудована 1885 року та є пам’яткою архітектури місцевого значення. Храм пережив Першу й Другу світову війну та три окупаційні режими, включно з часами підпілля Української Греко-Католицької Церкви.

Щоб увіковічнити вагому дату в історії парафіяльної громади, чисельно зібралися діти, молодь, вірні та гості храму, а також запрошене духовенство.

Відтак присутні зустріли на церковному подвірʼї Митрополита Володимира, вітаючи його теплими словами. Своєю чергою Архієпископ подякував вірним за гостинний прийом та відзначив, що дуже зрадів запрошенню розділити цю урочисту мить.

Незабаром адміністратор парафії о. Дмитро Буржмінський запросив Владику очолити Архієрейську Божественну Літургію, вручивши йому хрест та ключі від храму.

Згодом у храмі відбувся Чин освячення нещодавно встановленої ікони Пресвятої Трійці.

Опісля цього розпочалося моління, у часі якого Митрополиту Володимиру співслужили о. Дмитро Буржмінський, в.о. протопресвітера Боднарівського протопресвітеріату о. Ігор Гаврилів, а також чисельно запрошені священнослужителі Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.

Звертаючись до вірних із проповіддю, Владика Володимир зазначив, що в цей день наша Церква відзначала неділю після Богоявлення. За словами Архієпископа, її також називають «неділею по Просвіщенні», тобто, неділею, що просвітила нашу душу світлом Христової ласки:

«Замість старозавітної благодаті, що нагадувала нам про гріх, люди прийняли благодать новозавітну, виправдовуючу і спасаючу для всіх, що каються. Ісус Христос і Предтеча Господній Іван відкривають перед нами дорогу любові й ревності. “Так бо личить нам здійснити всяку правду” (Мт. 3,15), — говорить Господь Івану, покірно просячи у нього Хрещення».

«Нове життя в дусі навчання Ісуса Христа було запропоноване через любов, а не через накази: “Коли хтось
хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною” (Мк. 8,34). Любов — це завжди жертва. Царство Боже уже наблизилось до нас через Ісуса Христа. Тільки рішучість йти за Христом через покаяння відкриває нашій душі дорогу в Царство Боже. Священна подія Хрещення Господнього залишилася б для нас тільки історією та згадкою, якщо б не знаходила відображення у нашому християнському житті», — наголосив проповідник.

Згодом Архієрей привітав парафіяльну громаду з ювілеєм храму: «Ми сьогодні заносимо благодатну молитву подяки до Господа за те, що Він Своєю батьківською любовʼю надихнув ваших прабатьків, щоб вони збудували цей святий храм, цю прекрасну святиню для Всевишнього Бога, Який перебуває тут, з нами, утаєний в Пресвятій Тайні Євхаристії, щоб бути при нас і ділити з нами долю й недолю нашого щоденного життя».

Опісля богослужіння Митрополит звернувся до присутніх зі словами подяки за збереження святині: «Я знаю Грабівку ще з часів радянського атеїзму, коли храм був зачинений. Та ви продовжували боротьбу. Памʼятаю, що до вас неодноразово приїжджав світлої памʼяті ісповідник віри Владика Павло Василик, а згодом Владика Миколай Сімкайло, який пізніше був настоятелем катедри в Івано-Франківську, а потім став Єпископом Коломийсько-Чернівецьким. Владика Миколай багато розказував про вашу парафію. Знаю, що ви одними з перших зареєстрували свою греко-католицьку громаду, коли це стало можливим. Щира вам подяка! Сьогодні я їхав до вас, як до рідних. Це історична мить не тільки для вашої парафії, а й для всієї Івано-Франківської Архієпархії».

У свою чергу до Владики звернувся о. Ігор Гаврилів, який подякував Архієрею за спільну молитву: «Щиро дякуємо вам за те, що запалили лампаду нашої молитви. Ми обіцяємо цей вогник не тільки підтримувати, але й розвивати».

Згодом адміністратор парафії о. Дмитро подякував Архієпископу за візит та постійну батьківську опіку.

«Нехай Спаситель обдаровує вас Своїми найкращими ласками, а Пресвята Богородиця покриває Своїм святим омофором. Нехай Господь благословляє вас у нелегкому служінні архіпастиря, яке ви щиро здійснюєте, навчаючи людей Слова Божого», — побажав священнослужитель.

Опісля Митрополит Володимир вручив подячні грамоти о. Дмитру та всій парафіяльній громаді, а також тим, хто постійно опікується святинею. Відтак у храмі лунало Многоліття.

Завершилося урочисте моління молитвою за Україну «Боже Великий, Єдиний», а Владика Володимир уділив присутнім архієрейське благословення.

Довідково:

Цікаво, що незважаючи на іноземні режими, парафіяльна церква Різдва Христового в Грабівці твердо відстоювала свою греко-католицьку віру. Саме через це, 30 грудня 1648 року було вбито о. Івана Грабівського, який очолив народне повстання проти шляхти. Згодом, майже через 300 років, 29 квітня 1944 року, солдати Червоної Армії розстріляли о. Володимира Струтеня за те, що він заступився за селян, яких вели на розстріл.

Нелегкою була доля парафії з поверненням радянської влади після Другої світової війни. Вірні
не визнавали штучно нав’язаного псевдособором 1946 року навернення свого храму до лона Російської Православної Церкви. За це силовими методами в 1946 році церкву Різдва Христового було закрито. Парафіяни свято оберігали закритий храм від пошкоджень, відправляли богослужіння таємно, а на цвинтарі ховали виявлені тіла вбитих учасників УПА.

Так храм стояв закритим аж до 1985 року, коли святині виповнилося 100 років. Тоді комуністична влада силою захопила церкву, а іконостас та інші ікони вивезли. Пізніше вірні віднайшли іконостас, деякі ікони (багато цінних ікон було втрачено) та розпʼяття, яке зараз знаходиться у святилищі. Опісля боротьби за легалізацію катакомбної УГКЦ, з благословення Владики Софрона Дмитерка, у 1990 році, на Різдво Христове, церкву було знову освячено.

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Джерело