Хор у місті Яворові, на парафії Святого Юрія Переможця, існує не один десяток років. Хористи та їхній диригент пан Анатолій Тарновський плекають українську пісню, вдосконалюються у літургійній музиці та переконують – хочуть віддати весь свій талант на славу Божу.

Про історію хору, його учасників, плани та пам’ятні моменти – поговоримо з керівником.

— Пане Анатолію, розкажіть, коли та за яких умов заснували хор при церкві Святого Юрія Переможця?

— Історія нашого хору сягає ще 60-х років XIX століття. Його заснував отець Михайло Фенін. Про цей час є мало відомостей. Тоді хором упродовж 20 років керував Володимир Духнич, після нього – Андрій Духнич, його племінник. А в 2000 році колектив очолив я і цьогоріч святкую перший великий ювілей своєї праці.

Я військовий музикант, свого часу керував військовим оркестром, тому маю відповідний досвід. Колись заснував у Яворові хор, який очолював 2 роки, а далі мав перерву в роботі. Після передчасної смерті Андрія Духнича мені запропонували його замінити й стати диригентом. Мене добре знали хористи й парох, бо разом з дружиною ми співали в цьому хорі. Тож я погодився і почав працювати.

— Як хор залучений до життя парафії, які богослужіння ви співаєте?

— Наш хор дуже активний. За 25 років роботи ми заспівали мабуть все, що можна. Навіть не пригадаю, щоб у неділю чи свята хор не виконував Літургію. Ми співаємо її щонеділі о 10 годині. Також нас запрошують співати вінчання, хрестини і похорони. З початком повномасштабної війни ми вирішили, що хор співатиме всі похорони наших військових, щоб гідно провести їх в останню путь, віддати шану Героям. Ми не дивимось в яку церкву ходив військовий, а попри все йдемо та співаємо чин прощання.

Також активно долучаємось до громадської діяльності. Беремо участь у концертах, виступах, фестивалях. Був період, коли в Яворові не залишилося музичних колективів, тому фактично наш хор «закривав» усі заходи.

— Які особливі моменти в історії хору можете згадати?

— Дуже особливим і теплим спогадом залишається наш візит у резиденцію Блаженнішого Святослава у Княжичах, а також спільна літургія з ним у Соборі Воскресіння Христового. Тоді ми мали нагоду зустрітися зі світлої пам’яті кардиналом Любомиром Гузарем та отримати його благословення. Це була надзвичайна поїздка, яку ми згадуємо досі.

Також співали у храмі Святого Василія Великого у Києві. Після літургії виступили з невеликим духовним концертом. Це дуже пам’ятна для нас подія.

У 2015 році супроводжували співом прощу у Страдчі. Там проводять щорічні багатотисячні прощі. Нам було дуже приємно двічі брати в ній участь. Ми неодноразово відвідували фестивалі духовної музики в Польщі. Там живе велика українська громада, яка часто запрошує нас у гості.

— Розкажіть детальніше про вашу співпрацю з поетесою Марією Прокопець.

— Перебуваючи у польському місті Ярослав, під час вшанування чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, ми познайомилися з львівським ансамблем «Любисток». Вони згодом познайомили нас з патріоткою, активною громадською діячкою, письменницею, авторкою пісень – пані Марією Прокопець.
На жаль, сьогодні вона вже пішла у засвіти, але упродовж багатьох років досліджувала трагічну сторінку в нашій історії – вбивство енкаведистами, під час Другої світової війни, величезної кількості в’язнів у соляних шахтах на Львівщині. Завдяки її зусиллям, на місці трагедії, а також у Львові на Янівському цвинтарі, встановили меморіал.
Щороку, в кінці червня, там відбуваються пам’ятні заходи, до яких наш хор активно долучається, виконуючи твори пані Марії. Я написав для них музику. Ми продовжуємо знайомити з цією маловідомою сторінкою історії наших людей в Києві, Львові, Польщі та інших містах. Знайомство з Марією Прокопець подарувало хористам глибоке усвідомлення національної ідеї, а для мене вона є героєм рідного краю, адже зробила для нього дуже багато.

— Скільки учасників налічує ваш хор та хто ці люди?

— Зараз нас 25 і більшість учасників – вчителі. Молоді не так багато, основу складають люди середнього віку. Ми співаємо непростий репертуар, тому я не можу взяти зовсім молоду людину без жодної підготовки. Декілька учасників мають музичну освіту, закінчили музичні училища, університети. Коли я став диригентом, то змінив склад на 80%. Тоді нас було вдвічі більше, роботу необхідно було організувати по-іншому, але радію, що останні роки «кістяк» залишається незмінним.

— Чи є у вас спільне дозвілля, можливо, поїздки, паломництва?

— Ми регулярно зустрічаємось з нашим парохом отцем Володимиром Гавриленком та з іншими отцями. У храмі проходять реколекції, духовні бесіди, у яких ми беремо участь.

Разом з хором побували у всіх відпустових місцях. Їздили у Зарваницю, Унів, Страдч, Крехів, Гошів. Багато співали у Львові. Завжди поєднуємо паломництво з літургією. Навіть коли їдемо хором на короткий відпочинок, то завжди дбаємо про те, щоб не пропустити богослужіння. Це обов’язково.

А загалом наш хор дуже активний. Я дбаю про це, стараюся організувати різні поїздки, а хористи радо зголошуються та повністю мене підтримують.

— Зважаючи на довгу історію хору, чи досі проводите регулярні репетиції?

— Такої потреби у нас зараз немає, адже ми співаємо разом не один десяток років, люди навчені та мають добру базу. Напрацювали величезний репертуар, наприклад, можемо виконати 4 – 6 різних варіантів однієї молитви. Співаємо твори М. Леонтовича, А. Веделя. Я також написав для хору багато пісень і дуже радію, що ми їх виконуємо. Сподіваюсь залишити після себе добру пам’ять.

Знаємо стільки колядок, українських пісень, що й важко підрахувати. Для того, щоб все це вивчити ми тривалий час збиралися на репетиції двічі в тиждень. Завжди вчили щось нове. Таким чином я хотів зацікавити хористів. Зараз збираємось на репетиції, хіба якщо готуємось до виступів, запису пісень, концертів.

— Вже 25 років ви працюєте з хором. Чим він вас мотивує упродовж такого довгого часу?

— Головна моя мотивація – віра. Я розумію, що своєю працею можу послужити Богові. Коли я був військовим, завжди намагався не пропускати літургію. Як би важко не було, шукав цю можливість. Навіть моє керівництво знало, що я маю йти до церкви.

А також мене надихає та мотивує колектив. Разом з ними я зростав. Чогось навчив їх, багато навчали вони мене. Повне порозуміння у колективі надихає та мотивує. Я готовий слухати їхні підказки, пропозиції, також і вони завжди мене слухають та підтримують.

— Чому саме до вас має приєднатися наш читач і як це можна зробити?

— Я довго працював над тим, щоб вирівняти якість співу, зробити колектив організованим. Зараз готовий прийняти до нашого складу нових учасників, але спершу їм необхідно прийти до храму й певний час додатково позайматися. У цьому я готовий допомогти.

Нам дуже важливо, щоб люди поділяли наші цінності. Так само як і ми, любили співати, хотіли прославляти Бога та Йому служити. За роки спільної праці у нас сформувалася родинна атмосфера. Ми щиро переймаємось долею один одного, знаємо про всі переживання, радості й страхи кожного з нас. Тож будемо раді учасникам, які доповнять колектив і спільно з нами служитимуть для Бога та парафії!

Автор: Наталія Бельзецька

Джерело