Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло.

Мт 4,12-17

Коли готуємося до якоїсь важливої церковної події, то спершу відкриваємо її значення, роль у житті. Після пережиття події бачимо її плоди, користь для нас: позитивний дух, добро.

Значення Євангелія неділі після Богоявлення краще зрозуміємо, коли поєднаємо його з метою приходу Ісуса на землю. Христос прийшов для спасіння людства: об’явити людям Божу любов та наблизити їм Царство Небесне. Аби пізнати й прийняти цей великий дар для нас, треба мати духовне світло. Світлом, дорогою до Божого Царства, щастя людини з Богом є правда і покаяння.

Наука Ісуса і особиста молитва об’являють правду про любов Бога й наше покликання до життя вічного, що справжнє щастя можливе завдяки Божій любові. Пізнання Ісуса, Божої правди та любові провадить нас до покаяння, яке є дорогою до єдності з Богом і щастя з Ним.

Покаяння не має бути спонукою вважати себе поганою людиною, бачити в собі тільки гріхи. Але закликом змінити спосіб свого думання та напрям життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум настільки унікальний, що його навіть важко окреслити людськими словами: “Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять” (1Кр 2,9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому, окрім гріха. А вкінці дав Себе розп’ясти, щоб після Його воскресіння гріх уже не міг тримати нас у своєму рабстві…

Один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у Літургії, перестав ходити до церкви. Минав час, чоловік не з’являвся в церкві, і священик вирішив навідатися до нього. Двері в його будинок були відчинені і священик зайшов до оселі. Колишній парафіянин сидів сам-однісінький перед каміном. Побачивши священика, він кивнув йому головою, привітавшись, і жестом запросив сісти. Зручно примостившись, священик розглядав полум’я, що гарно вигравало в каміні. Чоловіки мовчали. За кілька хвилин священик зненацька підвівся, взяв щипці, схопив ними розжарене вугілля і відклав на бік, далеко від вогню. Опісля сів знову. Мовчанка тривала. Самотнє вугілля перестало палати і тільки ледве червоніло, а згодом зовсім охололо і почорніло. Священик знову встав, узяв щипці і поклав охололе вугілля назад у вогнище. За мить воно запалало так само, як і решта. Відклавши щипці, священик мовчки попрямував до виходу, і коли дійшов до порогу, почув: ,,Дякую за відвідини і проповідь. Цієї неділі я обов’язково прийду”.

Розуміння покаяння не зводиться лише до жалю за гріхи. Воно має набагато глибший зміст. Покаяння – це внутрішня переміна, духовне світло для душі. Воно змінює спосіб мислення, погляд на себе, Бога та життя. Через пізнання правди Бог стає основою і орієнтиром життя, провідником до щастя на землі та в небі.

Іншими словами, покаяння – це Божий порядок у душі: цінностей, сенсу та мети життя, який встановлює Христос. Яким би не було наше життя, важливо не боятися дозволити Богові навести в ньому лад, дарувати нам розуміння та почуття власної гідності. Ісус гідний найбільшої довіри. Він не забере від нас нічого, окрім внутрішнього хламу та непотребу, а натомість подарує нове життя, сповнене гідності Божої дитини та спадкоємця Його Царства.

Коли глибше розуміємо покаяння, як духовне світло, воно повинно стати важливим плодом хрищення – нашої єдності з Богом. Про це говорить апостол Павло: ,,Ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися” (Гл 3,27). Духовне життя християнина починається з хрищення – зв’язку з Ісусом, дороги до Нього. Хрищення – це початок наповнення життя присутністю Ісуса. Але цей зв'язок необхідно поглиблювати та розширювати на всі сфери нашої особи та життя. Все переживати з Богом. Щоб наш розум, думки, почуття, бажання, події, обставини, кожен момент життя були наповнені присутністю Христа, думкою про Нього. Ця присутність Ісуса в житті стає духовним світлом, яке допомагає розрізняти добро від зла, йти дорогою, яка веде до Бога, бути завжди в єдності з Ним. А також зроджує покаяння, усвідомлення шукати спокій, радість, силу не в речах, а в любові Ісуса.

Сьогодні і кожного разу, коли читаємо чи слухаємо ці та інші слова Євангелія, Ісус стоїть при дверях Твого і мого серця й стукає, щоб увійти й оселитися в ньому. Подібно до того, як Він колись увійшов в темряву язичницької Галилеї, щоб назавжди перемінити життя її мешканців, принісши туди світло та надію Євангелія. Світло Христової правди об’являє нашу справжню гідність, наповняє життя сенсом і метою, веде до Бога – джерела щастя й вічної радості. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело