Про музику, як ліки для душі, написано вже чимало. Про музику, яка зцілює, надихає, дає відчуття спокою і миру. Але не так багато сказано про людей, серця і душі яких її творять. Тож наша сьогоднішня історія про справжню спільноту, що об’єднана бажанням плекати прекрасне, знаходити гармонію та оспівувати Божу велич. Запрошуємо наших читачів ближче познайомитись із хором «Стрітення» з церкви Святої Софії – Премудрості Божої, а також з людьми, які його творять.

З пані Оленою Денис – керівницею хору – ми зустрічаємось в Українському Католицькому Університеті. В часі війни, смутку та непорозуміння – ми з нею говоримо про мир та красу. При темряві, спричиненій постійними ударами ворога – вона мені каже про світло…

— Пані Олено, розкажіть коли та за яких умов заснували хор при Українському Католицькому Університеті?

— Хор «Стрітення» існує в УКУ вже близько 25 років. Його засновником був отець Петро Ґаладза, а Володимир Бень узяв на себе обов’язки диригента. Вони активно працювали й за ці роки їм вдалося зробити звукозапис Літургії, колядок, псалмів і кантів XVII століття. Після пана Володимира керівництво хору переймали: Андрій Шкраб’юк, Мар’яна Хижа, Мар’яна Корчинська, а з 2013 року колективом почала займатись я.

З того часу ми записали два диски – вечірню та утреню свята Стрітення, а зі старшим складом хору, видали книгу «Музикослов подібних стихирних». З фольк-проєктом хору «Стрітення» – «Драґа» випустили альбом традиційних коляд та щедрівок з різних регіонів України у власній інтерпретації.

Загалом у нас є основний студентський склад, фольк-проєкт «Драґа» та склад випускників (люди з 5-річним досвідом співу). Вони випустилися з університету але захотіли залишитися у спільноті УКУ та хору. Ці співці мають більший досвід, добру базу для творення цікавих проєктів. От нещодавно, разом з п. Максимом Тимо та п. Андрієм Шкраб’юк ми видали книгу «Музикослов подібних стихирних». Це піснеспіви, які зазвичай виконують на вечірнях або утренях. У книзі одразу є посилання на відео, а до кожної зі стихир – коментар зі значенням та використанням. Вони надзвичайно красиві, але, на жаль, мало знані серед церковних співців.

Тому, співаючи богослужіння з хором «Стрітення», ми хочемо співати й славити Бога красивими наспівами, які будуть приємними для молільників і допомагатимуть нам зростати духовно.

— Перед хором «Стрітення», чи мали ви досвід роботи з іншими колективами?

— Я навчалася у музичному ліцеї Соломії Крушельницької у Львові і вже в 14 років мені довелося замінити керівника свого парафіяльного хору. Очевидно, що там були значно старші люди, але крім мене ніхто не мав музичної освіти, тому довелося вести цілий хоровий склад з 25-ти людей. Потім, на 2 курсі консерваторії, я почала повноцінно займатися власним хором при парафії Василія Великого у Рясне-1. Там формувала хор, частина якого згодом стала хором «Етерія».

Після закінчення консерваторії мене запросили в УКУ і я очолила хор, який співав Літургію о 10 годині. Цю діяльність починала з чотирма людьми, а вже через 3-4 місяці мені додатково дали склад хору «Стрітення». Протягом 10-ти років я займалася обома колективами, але після мого декрету перший склад став самостійним хором, а я повністю зосередилась на праці з хором «Стрітення».

— Чому обрали саме назву «Стрітення»?

— Стрітення – це особливе свято для всієї спільноти УКУ. Ще коли в університеті служили й працювали владика Борис Гудзяк, отець Петро Ґаладза, отець Михайло Димид – для них дуже важливим було свято зустрічі людини з Богом. До того ж, у нас є каплиця Стрітення на вулиці Свєнціцького. Це все свідчить про те, що до цього свята завжди було особливе ставлення.

Я думаю назву обрали, виходячи з глибокого богословського значення Стрітення. У хорі ми можемо зустрітися одні з одними і тут до нас приходить сам Господь. Співаючи богослужіння, ми продовжуючи нашу літургійну спадщину, маємо інтимну зустріч з Богом і можемо разом будувати хорову та університетську спільноти.

— Як хор «Стрітення» залучений до життя церкви та університету?

— Ми співаємо щосереди загальноуніверситетську Літургію, кожного четверга вечірню. Старший склад співає вечірню в п’ятницю, а в неділю на 12 годину Літургію.

Якщо говоримо про такі богослужіння як акафісти, молебні, Хресну дорогу, то часто студенти самі проявляють ініціативу, збираються групою і співають у храмі. Зазвичай є кілька хористів, але за рік у колективі, студент може навіть самостійно заспівати невелике богослужіння. А загалом, в УКУ діє ще багато музичних груп.

— Хто є учасниками колективу та чи вдалося сформувати сталий склад, зважаючи на те, що співаєте при університеті?

— Звісно, коли ми говоримо про університет, то тут є велика плинність людей. Студентське життя мінливе, хтось приходить, відходить, але важливо, що молодь завжди була і є у хорі. Інше питання полягало в тому, як досягти якості співу, зважаючи на таку ситуацію. Втім з роками я виробила певну схему.

Отже, нашими учасниками є студенти Українського Католицького Університету. Але якщо приходить людина зовні та хоче до нас долучитися, ми ніколи не заперечуємо. Для таких потреб, ми разом з колегою Василиною Шиян, створили майстерню літургійного і традиційного співу. Там усі охочі мають можливість навчитися основ, здобути базу. Це потрібно для того, щоб спів у хорі щоразу був якіснішому рівні.

Колись для нас було викликом, що робити з новими людьми, які не знають як співати. Тепер ми даємо їм змогу повчитися. Перших пів року у нас повноцінно існують два окремі склади, не враховуючи випускників. А далі, коли новачки здобули необхідні знання, вони долучаються до основного складу.

— Як відбуваються репетиції з такою великою кількістю учасників?

— Я окремо займаюся зі складом випускників, студентів і також веду майстерню співу. Крім цього, разом з Василиною Шиян працюю зі студентами, які тільки прийшли в університет. Василина займається з ними двічі в тиждень, а я долучають у наступні дні. Також є повноцінні репетиції з цілим складом у понеділок і в четвер. З випускниками – у п’ятницю, а в середу маємо загальноуніверситетську Літургію, на якій всі разом зустрічаємось.

Перед тим, як набрати людей, ми проводимо прослуховування, щоб зрозуміти їхні навики. Але кожному, навіть без музичної освіти чи досвіду співу, даємо можливість навчитися. Для новачків маємо репетиції щодня. Упродовж двох – трьох місяців вони вчать партії, потім їх здають. Ті, кому вийшло й хочуть далі розвиватися, приєднуються до основного складу.

— Мабуть, за роки діяльності у хорі, є чимало пам’ятних моментів, які хочеться згадати? Поділіться деякими з них.

— У нас багато трепетних і особливих богослужінь. Був момент, коли Архиєрейські літургії відбувалися щомісяця. Так тривало майже 2 роки поспіль. Звісно, дуже приємно, коли приїжджає наш владика Борис Ґудзяк. З ним надзвичайно добре молитися, панує особливе відчуття миру, молитовності.

Пам’ятною, була з хором поїздка до владики у США, коли його висвячували на митрополита. Ми багато з ним співали й мали за честь разом молитися.

Не раз згадується Літургія з блаженнішим Святославом, яка відбувалася під час посвячення храму Святої Софії – Премудрості Божої. Надзвичайно приємно, що патріарх відвідує нашу спільноту й продовжує з нами спільну літургійну традицію.

Ми багато де гастролювали, як в Україні так і за кордоном. Даємо власні концерти, співпрацюємо з п. Оксаною Мухою, майстернею «Гурба» та з етнотріо «Родовід». Виступали у Польщі, США, нещодавно мали 10-денний тур Італією, під час якого багато розповідали про ситуацію в Україні.

— Окрім репетицій, чи маєте час спільного дозвілля? Які традиції сформувалися у колективі?

— Двічі на рік ми стараємось їздити на реколекції. Також маємо спільні виїзди на природу. Разом готуємо частування, співаємо українські пісні. Можемо залишитися після Літургії і разом піти на піцу, поспілкуватися за горнятком кави.

Щодо традицій, то їх у нас кілька. Перша – так звана «посвята в хористи». Старше покоління (2,3,4 курси) приймають новачків до своїх лав. Це відбувається через кілька місяців після початку навчання, коли першокурсники підготуються, вивчать партії і приходять співати першу урочисту Літургію.

У той день, настоятель храму, керівник Деканату душпастирських справ о. Назар Мисяковський, урочисто приймає нових учасників до хору «Стрітення». Вони отримують символічні подарунки, а після цього всі ми їдемо на реколекції.

Також є традиція спільного святкування празника Стрітення. Тоді ми відзначаємо й день нашого хору. Це дуже цінно й символічно, адже відбувається зустріч молодих людей, які між собою знайомляться, спілкуються і в такому синтезі разом творять чудові речі. Це надзвичайно важливий момент для кожного з нас, бо ми розуміємо, що Господь через ту чи іншу людину намагається щось нам сказати.
У цей день ми співаємо вечірню, утреню свята, потім маємо агапу – спільну трапезу. Далі починаються чування, молитва прослави, потім Літургія, яку співаємо хором.

— Мабуть колектив забирає чимало вашого часу. Чим він вас мотивує? Що дає натомість?

— Коли я приходила на хор ще як учасниця, то могла забути про всі проблеми, відволіктися від важких, непотрібних думок. Я співала літургійну музику і в ній знаходила для себе мир, спокій, душевний відпочинок. Так зосереджувалась на чомусь доброму, якісному, могла доторкнутися до краси, божественного начала.

Навіть коли втомлена, засмучена – хор допомагає зосередитися, заглибитися у творення літургійної пісні, оспівування Божої величі, співтворення гармонії. Все це скріплює мене на дусі, допомагає триматися у певному тонусі. Це стиль життя, який я для себе обрала і частина мого покликання.

Але разом з тим хочу зазначити, що праця з людьми – непроста річ. Часами буває дуже важко, виникають різні ситуації. Проте, в цій спільноті, ти краще розумієш правду про себе, про вплив Бога, про свої можливості, бачиш власні немочі і в таких процесах відбувається зростання.

Отже, основна мотивація – це простір, де я можу реалізувати себе та своє покликання. Я дуже люблю співати, мені подобається працювати з людьми, які також хочуть цього навчитися, подобається творити музику і цікаві проєкти, служити церкві та Богу.

— Чим хор «Стрітення» може зацікавити нашого читача та як до вас приєднатися?

— У нашому хорі ми намагаємось засвічувати світло у людських серцях за допомогою дару співу. У літургійних піснеспівах прославляємо велич і красу Бога, а також можемо почерпнути для себе важливі життєві істини. Хор – це простір взаємодоповнення та взаємообміну красою, тембральністю голосу і особливістю світобачення.

Це простір, де живе і передається українська співоча культура і де молоді люди, можливо вперше, отримують досвід передання традиції. Згодом кожен співець понесе їх у свій край і зможе стати продовжувачем нашої спадщини.

Наш колектив – це місце, де ми вчимося співпрацювати і співзвучати, проявляти себе та упокорювати. А головне – це простір, в якому ми стараємось чути та відчувати Бога. Простір, де твориться життя у пісні.

Коли наша розмова з пані Оленою закінчилась – в Українському Католицькому Університеті якраз з’явилось світло. Символічно, що саме таким натхненним, теплим і світлим спогадом назавжди залишиться у моєму серці знайомство з хором «Стрітення». А кожен, хто хоче стати частиною цього колективу, може приєднатися до них, зателефонувавши пані Олені за номером – +380975878185.

Автор: Наталія Бельзецька

Джерело