Неділя 31, 1Тм 1,15-17; Лк 18,35-43 (о. д-р Турконяк Р.), Страдч 26.01.2025.

Глибоке слово написав святий апостол Павло про те, що Ісус Христос прийшов у світ, щоб спасати грішників. Апостол не вдається у пошук грішників чи грішника, бо знайшов себе першим і не стидається цього, як буває серед вірного народу, що говорять про себе, що не є такими великими грішниками, бо не вкрали нічого і не вбили нікого… Святий Павло теж не крав та не вбивав, лиш переслідував і, коли диякона Стефана вивели за місто вбивати камінням: «… Свідки поклали свій одяг біля ніг юнака, що називався Савлом» (Ді 7,58). І цей Савло був, згодом, апостолом Павлом. І Павло не вичислює й не шукає, не досліджує осіб, якими гріхами ображали Бога, лише ставить себе на перше місце та з переконання називає себе найбільшим грішником. Дуже пізніше свята Тереза від Христа, з Авіля, скаже, що кожен гріх перед Богом великий і тяжкий, бо ображається Божий маєстат! Вона велить не так дивитися на гріх, як на Бога, якого люди ображають вчиненим беззаконням. Павло звертає увагу на те, що Господь не спішив його карати за грішні вчинки, лише навчає, що Бог довго терпів, щоб він правильно повірив у Творця. Коли Господь прибув на землю, щоб нас спасати, тоді він очікує на грішників, щоб схаменулися, відвернулися від свого беззаконня й стали на дорогу служіння Господу: «Цареві ж віків – нетлінному, невидимому, єдиному, [премудрому] Богові…» (1Тм 1,17). Коли комусь трапляється служіння біля доброго мудрого та люб’язного, наприклад, Президента, тоді така особа радіє від того, що їй трапилася така велика честь! А служити нашому Творцеві та Спасителеві, Небесному Батькові любові, повинно спонукати народ до вірного служіння з великою любов’ю та захоплюючим завзяттям! Служімо Богові, бо сам Син Божий сказав про себе: «… прийшов Він не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити й дати свою душу як викуп за багатьох» (Мт 20,28).

Євангелист Лука написав про сліпця, що сидів при дорозі, який не просив у Ісуса матеріальної допомоги, довідавшись, що він проходить, а чоловік просив помилування від Господа. Він отримав духовне світло, виявив велику віру в Сина Давидового, в Ісуса Христа просив милосердя. Народ, що рухався з Ісусом, велів йому мовчати, погрожували, щоб не кричав, а він своїм погідним криком доводив людям про їхню малу віру. Люди, що оточували та супроводжували Ісуса в поході, очікували сенсації, а сліпа людина бажала помилування. Господь відчув віру сліпця, який не просив матеріальної допомоги, він бажав більшого: повернення зору! Сліпець не сумнівався, що Син Давидів може йому допомогти у цьому нещасті. І Син Божий, який проходив мимо не залишив його прохання без уваги, лиш відреагував на нього, мимо натовпу, який негативно реагував на крик сліпця. Господь зупинився, почекав, щоб привели сліпця і в присутності всіх запитав: «Що хочеш, аби я для тебе зробив?…» (Лк 18,41). Натовп почув відповідь сліпця, що прозвучала з великою вірою: «… Господи, щоб мені повернувся зір». Не знаємо реакції людей, кожної особи зокрема, можливо підсміхалися, не вірили в силу Ісуса, або думали, що Господь не бажає допомогти незрячому? А Спаситель нічого більше не запитував, лиш виявив перед усіма позитивний духовний стан цього чоловіка: «… Стань видючий, твоя віра тебе врятувала» (Лк 18,42). В присутності усіх зібраних Господь вказав на велику віру людини, якій він повернув зір.

У цій події пізнаємо те, що люди підчас походу жорстоко реагували на крик сліпої людини, бо неприхильно зверталися до чоловіка, веліли мовчати, не кричати. Натовп супроводжував Ісуса мовчки, до певної міри людям подобався такий комфорт й вони не бажали, щоб хто-небудь порушував його. Апостол Лука у своїй розповіді про цей випадок оздоровлення сліпого чоловіка написав: «І враз прозрів, і пішов за ним, прославляючи Бога…» (Лк 18,43). Про інших, які слідували з Ісусом написано, що їх непокоїв сліпець, який голосно молив Спасителя, щоб помилував його, а інші, навіть погрожували йому за мольбу до Ісуса!? Не знайшлося нікого у натовпі, щоб підійти до Господа й сказати про сліпця чи запитати Ісуса, що зробити зі сліпою людиною? Кожна особа дбала про себе, не бачили у біді нещасного сліпого. Заповідь Бога: «Люби ближнього свого…» була поза серцями цього люду. А Бог по-іншому бачить людину в біді: зупиняється, очікує прибуття, запитує та зцілює. Ісус не доторкувався сліпця, не казав іти до священиків або вимитися водою, лиш промовив: «… Стань видючий, твоя віра тебе врятувала». Син Божий вказав на важність віри в Бога, очевидно, що оздоровив сліпця Ісус, але тому, що сліпець довіряв Богові, Ісусові.

Хай наше життя відзначається великою довірою до Господа, тоді за словами Ісуса: «.. хто скаже цій горі: Зрушся, кинься в море, – і не сумніватиметься в серці своїм, але матиме віру, що станеться згідно зі сказаним, – то так і буде йому» (Мр 11,23). Прославляймо Господа та віддаваймо йому похвалу в кожному місці нашого життя! Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних та заверши війну в Україні, благаємо тебе з великою довірою!

Джерело