Євр. 329 зач.; 11, 24-26; 32 – 12, 2.

Вірою Мойсей … волів радше страждати  разом з людом Божим, ніж

дознавати дочасної гріховної втіхи. ….вважав за більше багатство

наругу вибраного народу від скарбів Єгипту» (Євр 11, 24-26)

Слава Ісусу Христу !

Сьогодні переживаємо вкрай складні часи неабияких загроз. Уже не перша загарбницька війна, ціллю якої стали ми, українці й Україна, укотре демонструє руйнівний характер у різних вимірах людської життєдіяльності: духовному, національному, фізичному й екологічному. Наша трагічна і водночас героїчна історія не раз засвідчила: там, де приходить окупант, панує тотальний колоніалізм й експлуатація як людини з її національною ідентичністю, морально-етичною сферою, так і природних Божих дарів її Батьківщини.

Наприклад, внаслідок австрійської колонізації західноукраїнських земель безжально знищувалося найбільше багатство краю – ліс, щорічний експорт якого лише з Карпат у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. становив більш як 100 тисяч вагонів. З кожним наступним роком його вирубування з подальшим експортом щоразу збільшувалося та продовжилося й тоді, коли австрійських окупантів замінили польські, німецькі, московські…

Подібні явища жадібної експлуатації стосувалися й інших багатств нашого краю – нафти, озокериту, тваринного і рибного світу тощо. У цей жахливий період наш народ у цілому й кожен українець зокрема на Заході Батьківщини теж піддавався неабияким обмеженням, почасти не маючи достатньо ресурсів навіть для виживання. Як наслідок, соціально-економічне становище нашого народу було настільки нестерпним через окупацію, що це призводило до масових еміграцій і навіть до численних смертей від голоду – щорічно аж до 50 тис. (С. Щепановський, «Злидні Галичини в цифрах» (1886). Чому червоним?

Усі ці історичні факти, а радше їх оцінка в конкретному відрізку часу показують, що тільки в незалежній та суверенній Україні, із живою і дієвою вірою ми зможемо якнайповніше реалізувати одне з першочергових спільних завдань – бути добрими й відповідальними управителями Богом сотвореного світу, зокрема «едемського саду» під назвою «Україна» й стати захисниками наших спільних благ і дарів – від лісів і фауни аж до енергетики й рідкісноземельних мінералів.

З огляду на зазначені небезпеки від війни й окупації автор Послання до євреїв заохочує до боротьби за свободу й цінності, за віру і вірність Богові, за справжні скарби і Його дари!

Сьогодні напрошується порівняння політико-релігійного становища вибраного народу з українським! Як показали події останніх років, а особливо тижнів, неможливо й не варто сподіватися й покладатися на «князів цього світу» (Пс 145, 3; Єрем 17, 5-7), зрештою як і на людину в цілому, адже людський світ є занадто користолюбним, матеріалістичним і прагматичним. «Земні князі» вкотре забувають, що загальне благо є універсальним, тобто правителі зобов’язані відстоювати справедливість не лише для своїх громадян, а й для всього людства.

Як слушно підкреслює св. Тома Аквінський у праці «De Regno», навіть якщо лідер проводитиме добру політику всередині країни, однак у зовнішній сфері відносин керує несправедливо, підтримує чи сприяє геноциду народів (як у нашому випадку – українців), веде через шантаж і тиск експансійну економічну політику щодо рідкісноземельних металів, то в таких випадках він засадничо порушує моральний порядок, стає тираном і в певному сенсі є нелегітимним. А народ, який обрав такого правителя, несе моральну відповідальність за його дії, тобто за вчинення тяжкого зла. Тому нам, українцям-християнам, слід завжди уповати, довіряти і покладатися лише на Господа (Прип 3, 5-6; Пс 26, 14; Пс 130, 5), плекаючи повсякчас і не втрачаючи незламний сильний дух (Прип 18, 14).

У запропонованому уривку Апостола знаходимо приклади праведників Старого Завіту, котрі звершували подвиги віри та зберігали вірність Творцеві, тобто жили так, що «Бог не соромиться зватися їхнім Богом» (Євр 11, 16). Тому і ми, як нащадки цих великих подвижників віри, покликані «бігти витривало до змагання, що призначене нам» (Євр 12, 1-2). Окрім цього списку чудових прикладів для духовного наслідування: Мойсея, Гедеона, Самсона, Давида, для нас найпершим і найбільшим є Ісус, який уже переміг у відповідній боротьбі (Йо 16, 32) і чекає на «фініші» нас. Для успішної боротьби й перемоги Він пропонує нам своє вічне, живе і діяльне Слово, а також пречисте Тіло й животворчу Кров. Саме в Ньому знайдемо сили для витривалої і переможної битви. З огляду на те, що Розіп’ятий Господь сам «страждав і був випробуваний, Він може допомогти тим, які проходять через пробу» (Євр 2, 18). Автор Послання до євреїв закликає провадити боротьбу з упевненістю в перемозі. Для нас щоденними гаслами-зброєю мають стати слова: «Я можу все в Тому, Хто укріплює мене» (Флп 4, 13) та «Неможливе в людей, можливе у Бога» (Лк18, 27).

Слід зауважити, що молоді Церкви-спільноти, до яких апостол Павло звертається в Посланнях, подібно як зараз ми, переживали непрості часи – християни постійно перебували в небезпеці, були загрожені владою і радикальними противниками. Втім, у своїх молитвах за них апостол не просить про захист від переслідувань чи про зупинку страждань, а радше промовляє так: «Я молюся, щоб згідно з багатством Його слави ваша внутрішня людина була зміцнена силою через Його Духа» (Еф 3, 16). Це означає: якщо наше життя розбите через війну і людські зради союзників-«князів», але, попри ці зовнішні складні обставини наш дух залишається сильним, то ми будемо діяти в силі та перемагати. І навпаки, при зламаному дусі і сприятливих зовнішніх життєвих обставинах завжди будемо відчувати слабкість і проявляти її.

Таким чином, мудрість Святого Письма пропонує нам як пріоритет якнайбільше зусиль докладати задля наповнення свого духу Божою благодаттю, аніж поповнення банківського рахунка коштами чи щоденно втішання дочасними тілесними насолодами (Євр 11, 24-25).

Як конкретний приклад такої християнської мудрої емпатійної поведінки заради спільних благ: перемоги у війні, порятунку дарів Божих, в т.ч. надр і всього живого, може бути відмова хоча б у період Великого Посту від задоволення концертами, забавами, солодощами, розкішним одягом/аксесуарами, вишуканою їжею, неенергоефективним й неенергозберігаючим комфортом у домівці чи на місці праці тощо. Натомість можна присвятити більше часу молитві за порятунок полонених й заручників, за захисників і захисниць й економії коштів, які можуть стати пожертвами-донатами для наближення справедливого миру та нашої Перемоги. Санаторно-курортний відпочинок (лижі, боулінг, SPA-салони чи салони краси) із друзями у період Посту можна замінити на екопрощі чи екологічні Хресні дороги, молитовні нічні чування чи особисте паломництво-покаяння задля формування сильного духу.

Окрім молитовних подвигів, виявити особисту емпатію і співстраждання як до поранених і полонених Героїв, так і до враженого війною довкілля можемо через відповідні вчинки милосердя: відвідини військових госпіталів, екоакції, насадження садів Перемоги, порятунок тварин із прифронтових територій тощо.

Таким чином, Апостольське читання пропонує щонайменше на період Великого Посту зробити кожному вибір – плекати сильний дух і невтомно боротися з вірою і надією на Господа, на війні проявляючи мужність і «наскоки чужинців» відбиваючи (Євр 11, 34), чи піти легшим шляхом – опустити духовні і фізичні руки, капітулювати і стати рабом, отримавши в нагороду тимчасове «ВСЕ», тобто земні дочасні насолоди й «скарби Єгипту» – окупантів.

Отож, на початку Великого Посту Апостол закликає кожного з нас: «Біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса», Котрий «замість радости, що перед Ним була, витерпів хрест», … але досягнув найвищого блага – «возсів праворуч Божого престолу»! (Євр 12, 1-2)

Пам’ятаймо: як після лютої зими наступає гарна весна, а тепле сонечко й весняний дощик пробуджує з землі різноманітні трави й квіти, як після тяжких подвигів Великого посту настає світлий і радісний празник Воскресіння, так нехай у наших серцях і душах Божа ласка спричинить, щоби після лютого морозу гріха і війни прийшла тепла й радісна весна нового і правдиво вільного християнського життя, прийшла Перемога людини і створіння через Воскресіння. Амінь.

Підготував о. Сергій Довба, референт Бюро УГКЦ з питань екології Львівської архієпархії.

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2025 р.

Джерело