Мр. 7 зач., 2, 1-12.

Слава Ісусу Христу!

У другу неділю Великого Посту пригадуємо знаний нам уривок Євангелія з життя Ісуса Христа про оздоровлення розслабленого. У цій події бачимо прояв усіх Божих чеснот: віри, надії та любові. Справжня любов єднає чотирьох приятелів, які принесли розслабленого (напевно, не всі здатні на такий вчинок); хворий має надію на те, що оздоровиться; віра утверджує всіх у думці, що Господь не відкине їх, а допоможе.

Окрім цього, Ісус, бачачи ознаки розкаяння, робить неможливе в очах людей та засвідчує усім зібраним, що Він може оздоровити і повернути до повноцінного життя як всемогутній Творець. Також і ми покликані бути тими друзями, які беруть відповідальність не тільки за себе, інших, а й за ввесь Богом створений світ, і маємо допомогти Богові зцілити його, особливо зараз, у час воєнного лихоліття.

Ще одним із важливих елементів недільного Євангелія є усвідомлення необхідності спільних зусиль та праці задля доброго кінцевого результату. Спільна дія поряд з витривалістю сьогодні спасає євангельського чоловіка, повертає йому гідність синівства Божого, оскільки саме він чує від Ісуса звертання: «Сину». Людські старання та повна довіра до Бога – це чинники, що допомагають отримати позитивну відповідь Творця та повернути собі гідність зватися синами Бога Всевишнього, котра накладає обов’язок піклуватися про все створіння.

Ця євангельська подія справді трапилася в часи перебування Божого Сина серед людей. Його діяльність, навчання та численні зцілення не втрачають актуальності ось уже кілька тисяч років. Вплив первородного гріха тяжіє над людством й отруює життя. Триває постійна боротьба людини з найбільшим її ворогом – дияволом. Церква як Божа інституція покликана бути добрим пристановищем людині в часі її земної мандрівки до Небесного Царства. Підкріплена Святим Духом, вона використовує всі духовні середники, щоб дати людині захист та належну опіку.

Великий піст, який готує людину до святкування світлого празника Пасхи, є унікальним часом, коли Церква докладає значних зусиль для привернення уваги людини до зраненого образу світу, у якому живемо. Характер посних богослужінь радить нам відволікти увагу від самих себе. Натомість варто озирнутися навколо, допомогти ближньому, проявити увагу та милосердя до всього, що маємо від Бога, що дане нам у користування. Як бракує нам цього «пробудження», як тяжко подолати гріхи гордості, егоїзму, заздрості, осудження, очорнення, які заважають інколи розуміти й усвідомлювати повноту відповідальності за власні вчинки! Як згодом важко усвідомлювати негативні наслідки, спричинені нашою легковажністю, байдужістю та небажанням діяти! Проте й невтішні результати не стають дієвим поштовхом до кардинальних перетворень, зміни свідомості та способу життя.

На жаль, на місці розслабленого є кожна людина, яка, вчиняючи різні гріхи, прирікає себе на загибель та потребує негайного Господнього втручання в її життя. Не чекаймо сприятливого та вигідного моменту чи дня для нашої переміни, користаймо з усіх можливостей та нагод, змінюймо себе сьогодні, щоб завтра не шкодувати про скоєне. Кожний гріх спричиняє хворобу душі, а кожний вчинок, який погіршує фізичний стан людини, впливає на якість життя, призводить до тілесних хворіб та часто має глобальні наслідки для життя, заважає гармонійному існуванню навколишнього світу.

Голос та ініціативи Христової Церкви тут, на землі, є нічим іншим, як бажанням Бога-Сотворителя бути ближчим до людини, підтримувати, навчати, застерігати, скеровувати життя людини в правильне русло. Даймо гідну відповідь Богові вже сьогодні, навчімося слухати Його слово, не даймо модерному споживацькому духу заполонити нас, не долучаймося до знищення себе та світу.

З кожним днем наближаючись до Воскресіння Господнього, не скупімося на щедрі вчинки милосердя і, перевіривши власний спосіб життя, просімо в Бога ласки покаяння, щоб, навернувшись, ми стали здатними побачити красу Його створіння, навчилися цінувати й примножувати природні дари нашого Творця і Спасителя. Бо це є стрижнем нашої віри, виявом любові до Творця і надією на оздоровлення наших взаємин з Богом, ближнім і всім Божим створінням. Амінь.

Підготував о. Михайло Неїжмак, референт Бюро УГКЦ з питань екології Донецького екзархату.

 

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2025 р.

 

Джерело