Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, в Другу неділю Великого Посту, 16 березня 2025 року, виголошена часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!
Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Мешканці Капернаума вже не раз були свідками, що життя людини зцілюється в близькості Ісуса. Однак тепер стається подія, яка ще ільш промовисто відображає, до якої глибини сягає таке одужання – аж до гли ин серця людини, до стосунків з Богом, до її порушеної та хворої взаємності з ним.

У події зцілення паралітика відбувається об’явлення Христової сили: не тільки через слово, але і через дію, яка підтверджує слово. Ісус зцілює «всередині» та «зовні». Крім того, Христос також виявляє себе як того, хто, подібно до Бога, читає в людських серцях. Саме з «читання сердець» починають з Ісусом суперечку вчителі закону.

Чутки про те, що Ісус зупинився у якомусь домі, швидко розширилася між жителями Капернауму. Туди прийшло так багато людей, що не залишилося місця навіть перед дверима. Усі слухали чого їх навчав Ісус. І саме серед таких обставин, невчасно і без попередження, четверо приносять розслабленого на убогому ложі. Через неможливість доступитися до місця, де перебував Ісус, вони вилізли на дах будівлі, зробили у ньому отвір та опустили ложе з немічним перед ним. Паралізований чоловік був цілком залежним від допомоги інших. Можливо він навіть був нездатний говорити. Тому відсутність прохання про зцілення більш ніж достатньо заміняють надзвичайні зусиллями, прикладені щоб принести паралітика перед Ісуса. Однак Спаситель, замість того щоб відразу його зцілити, або принаймні сказати слова розради та потіхи, промовив дивні, і абсолютно несподівані слова: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи».

Прощення гріхів базується на вірі. Очевидно, вірі паралітика, а не лише тих, що його несли. Власне до нього звернені слова прощення, які можливо прийняти лише вірою, і вона у паралізованого є очевидно передбачувана. Віра є необхідною умовою, і зазвичай випереджує чудо. І достатньо, щоб вона виражала очікування та довіру в допомогу Ісуса. З такою вірою у Христа, який здатний «вилікувати кожну хворобу в людей», теж і ми повинні звіряти йому усе, що ми бачимо не здоровим, та що нездатні усунути як зло в корені.

Паралітик спочатку потребував радикального одужання, і не міг його знайти в когось іншого, ніж в Ісуса. Його зцілення, це не лише усунення зовнішніх симптомів. Воно є найбільш радикальним втручанням: прощенням провини, зціленням найглибших і найважливіших вимірів у людині.

Ісус особисто прощає гріхи розслабленому. Але не для того, щоб підтвердити людське переконання, що кожна неміч є наслідком гріха. Через зцілення паралітика підтверджується Ісусова влада прощати гріхи.

Хоча прощення надається «формулюванням», де Бог є підметом ди, прощає сам Ісус, а тому різниця між Ісусовою і Божою діями ототожнюється. Супроти цьому вчителі закону, переконані у своїй правоті, вважали, що тільки Бог може пробачати, а тому Ісус, відповідно їх суду, богохулить. У тодішньому єврейському богослов’ї ані первосвященик, чи навіть Месія, не мали влади та права прощати гріхи. Месія щонайбільше міг знищити грішників та демонічні сили. А покаранням за богохульство був вирок смерті.

Дуже важливим є те, що Ісус бачить до сердець обурених вчителів закону – розпізнання думок серця було Божим привілеєм. Це свідчить, що Христос не привласнює собі протиправно божественну сили прощати гріхи, адже засвідчує розпізнанням і зціленням, що має божественні здібності.

Титул «Син Людський» з’являється на цьому місці тому, що передовсім з цією поставою пов’язані різні Божі привілеї. Вчителі закону, намагаючись «захистити» Бога і боротися «за Бога», насправді «борються проти Бога», який має нове людське обличчя в Христі. Зцілення є незаперечним аргументом на користь Ісусової влади прощати. Він зцілює цілу людину: душу від гріха, тіло від хвороби. Тому люди реагують зі здивуванням та прославляють Бога. Сила Ісуса – це ще однин прояв «Божого Царства», яке присутнє вже тут і «утверджується», незважаючи на опір деяких противників.

«Ми ще не бачили чогось подібного» – говорили присутні. З Ісусом приходить щось «абсолютно нове»: прощення гріхів і прослава Бога. Це нагадує слова пророка: «Не пам’ятайте про минулі речі, не зважайте на те, що сталося давно! Ось я творю нове небо й нову землю».

Ісус об’являє себе як того, хто прощає гріх у силі Бога. Це прощення кардинально міняє все: розслаблений, якого несуть, стає здатним сам нести своє ліжко. Ісус впливає на серце людини, досягає того, чого вона сама не в змозі зробити. Лише Господь зцілює від гріху як ніхто інший, тому що повністю його ліквідує. І це відновлення всередині відображається у зовнішньому стані, та цілковито зцілює всю людину.

Підхід Ісуса до людини заснований на свідомості, що вона може бути партнером Бога і що її життя та доля не обмежені тілесною смертю. Однак у цьому основному пункті існує багато непорозумінь. І тому не дивно, що ми часто не бачимо, що нам дає Ісус, бо хочемо чогось, від чого він хоче нас врятувати.

Хто здатний прийняти цей погляд, або принаймні підходячи до Ісуса з ним годитися, відкриває для себе шлях надії знайти у Христі та його вченні порятунку у прощенні, благодать дару життя та стає правильну дорогу, яка веде до спасіння і вічності у Божому Царстві. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Джерело