Новий рік – це мандарини, олів’є і запах хвої. Але свято Нового року, до якого звикли українці, експерти вважають радянським проєктом. А еквіваленту Снігуроньки немає ніде у світі. Звідки взялися вже звичні українцям радянські традиції – від новорічного меню до казкових персонажів? Навіщо радянській владі треба було вигадувати Новий рік? І які зимові свята справді були важливими для українців? Про це розповіли філософ, директор Центру європейських гуманітарних досліджень Києво-Могилянської академії Костянтин Сігов та етнограф, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Олена Чабанюк.

Пані Олено, Новий рік – радянське свято?

Олена Чабанюк: І так, і ні. У тому вигляді, до якого ми з вами звикли, це абсолютно радянський проєкт. До речі, дуже вдалий.

Звичайно, традиції зустрічати Новий рік були й до того. Вони набули популярности у звичному сьогодні вигляді з другої половини 19-го століття. Коли починалися масові виробництва, починала поширюватися масова культура, з’явився Санта-Клаус. Відповідно, з’явилася ціла індустрія іграшок, якої раніше не було.

Але до цього найголовнішим зимовим святом було Різдво.

А що Ви маєте на увазі, кажучи про Новий рік у тому вигляді, як ми звикли його сприймати?

​Олена Чабанюк: Я маю на увазі радянську ритуалістику. Різдво, як основне річне свято для східних слов’ян і для європейців, було скасовано через декілька тижнів після Жовтневого перевороту. Змінився календар, більшовики проводили антирелігійну пропаганду і майже 20 років намагалися боротися з Різдвом.

Раніше українці святкували його 25 грудня?

Олена Чабанюк: За старим календарем, а за новим це вже 7 січня. Тобто змінився не лише календар, а змінилася культурна, ритуальна, святкова парадигма. Від 1917 до 1935 року з Різдвом боролися, але нічого не змогли зробити, тому що свято вже набуло поширення й полюбилося дітям. Був різдвяний Дід, була ялинка

Насправді боротьбу з Різдвом провадили навіть смішно. 1987 року вийшла моя книжка, але її б не видали, якби я туди не додала «червоних колядок».

Тобто боролися, а потім вирішили очолити, бо нічого не виходило?

Олена Чабанюк: Саме так і зробили. Так ось, у газеті «Правда» 28 грудня 1935 року вийшла стаття «Організуємо нашим дітям щасливу ялинку». Уже через три дні від Далекого Сходу до Збруча в усіх «червоних куточках» – обов’язковому місці при кожному підприємстві та житловому об’єднанні, де висіли портрети Сталіна, Леніна, Маркса й Енгельса, – стояла ялинка, яку раніше забороняли, та прикраси.

За декілька років починається впровадження Нового року з Дідом Морозом, червоною зіркою. Також було змінено кулінарний код. Якщо на Різдво була кутя та узвар, то тут з’явилися олів’є та шампанське.

​Пані Олено, звідки взялися мандарини, олів’є, «шуба»?

Олена Чабанюк: Олів’є – це проєкт. Справді, Новий рік, який ми знаємо, дуже відрізняється від Щедрого вечора, більш притаманного українцям.

І до сьогодні на Донбасі в селах відбувається маланкування, готують медяники для щедрувальників. Ця традиція свідчить про те, що там були переселенці з Поділля, вона досі існує, наприклад, навколо Слов’янська.

А радянський Новий рік уже був зовсім іншим конструктом – проти Різдва. Треба було замінювати все.

Тобто на всіх рівнях, у культурних кодах – усе було продумано. Чому я кажу, що це був геніальний проєкт, який до сьогодні популярний? Якщо спитати, що таке Новий рік, – зазвичай почуємо, що це «запах мандаринів та хвої».

Пане Костянтине, Ви застали святкування Нового року і за радянських часів, і тепер. Якщо порівнювати, то яке значення в загальнорадянській мітології мав Новий рік?

​Костянтин Сігов: Ми рахуємо кожен рік від Різдва Христового. Тобто в будь-якому разі Різдво є спочатку. А у святкуванні Нового року після Різдва є проста логіка: спочатку святкуємо головне.

Загалом історії та легенди набагато важливіші для людей, ніж заборони держави. Відомо, що радянська влада спочатку заборонила ялинку, тому що вона асоціювалася з Різдвом. Потім її дозволили, але вже не як Різдвяну.

Історія про Різдво – це історія передусім про сім’ю, а не про державу. Антитоталітарна історія. Я думаю, важливо, аби люди поверталися до такого характеру цієї історії.

А якщо проаналізувати радянські новорічні атрибути, то чи треба від них відмовлятися?

Костянтин Сігов: Я думаю, треба починати з того, у який бік ми йдемо і від чого відмовлятися. Наприклад, раніше ці «Голубиє огонькі» були досить нудними. Та й зараз людей телебаченням не здивуєш. Тобто прямої заміни немає, потрібно те, чим людей можна здивувати.

Є багато новорічних історій, про які люди не знають. І якщо їх розповідати, то вони зрозуміють, що є набагато цікавіші речі, ніж нудне телебачення.

Пані Олено, яку роль у сучасній Росії відіграє святкування Нового року? Чи все почалося там з радянського Нового року і зараз цей міт об’єднує росіян?

Олена Чабанюк: Ми запозичили дуже багато мітологем, коли були в складі Російської імперії. Починалася масова культура. З кінця 19-го століття поширилася антирелігійна пропаганда серед інтелігенції. Тоді й почали впроваджувати свято Новий рік. У той самий час вийшла п’єса Олександра Островського «Снігуронька», яка мала величезну популярність.

Відтоді починається мітологема Снігуроньки, якої у світі немає ніде. До речі, і Дід Мороз, і Снігуронька – це казкові персонажі, які несуть холод і смерть. Але вони стали частиною культури, яка тут зароджувалася. Так виникають нові мітологеми.

Людям потрібно святкувати відновлення, початок нового. До того ж 30% населення живуть у селі, відповідно, дотримуються традиційних звичаїв і обрядів. Зараз це вже стає частиною не фольклорної культури, а так званої фольклоризації.

Денис Тимошенко: Радіо Свобода

Джерело