«Сьогодні, у час війни, ці слова набувають ще більшого значення. Ми бачимо, як Україна стоїть – не лише на фронті, а й у своїй духовній стійкості. Ми бачимо, як Україна бореться – не тільки проти ворога, а й за свою ідентичність, за правду, за людську гідність. Ми бачимо, як Україна молиться – бо тільки з молитви народжується справжня сила, яка веде до перемоги», – на цьому наголосив Владика Йосиф Мілян, Протосинкел Київської Архиєпархії, під час мистецького заходу «Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!», який відбувся в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка.

Вашій увазі подаємо повний текст слова Владики Йосифа під час відкриття даного заходу:

Слава Ісусу Христу!

У одному з інтерв’ю майже 20-літньої давності блаженної пам’яті патріарх Любомир Гузар, намагаючись коротко пояснити основну суть та зміст історії Української Греко-Католицької Церкви сказав таке:

«Наша Церква має дуже багату історію. Це історія не лише страждань, переслідувань і мучеництва, але й історія вірності, відродження та великої надії. Ми не раз були поставлені перед вибором: залишитися вірними Христу чи піддатися земним обставинам. І ми щоразу доводили, що вірність Христові, істина і свобода – це головні цінності нашої віри і нашої Церкви». 

Цього року наша Церква святкує кілька ювілеїв. В першу чергу разом з усією Католицькою Церквою святкуємо ювілейний рік «Надія не засоромить» (Рим. 5,5). Цього року також обходимо 160-ліття від дня народження праведного митрополита Андрея Шептицького – великого мужа нашої Церкви і Мойсея Українського народу. Але поряд з ними 2025 рік багатий ще двома ювілейними датами, про які більшість вже призабули, а деякі навіть не знали.

Перша з тих двох урочистих дат є 30 ліття відновлення Київської митрополії УГКЦ. Вона була насильно ліквідована царською росією, яка намагалася приєднати її до Московського патріархату. Через це українські греко-католики мусіли тимчасово переміститися на території, де вони могли розвиватися. Але у 1995 році Синод єпископів УГКЦ відновив церковні структури поза Збручем, утворивши Екзархат УГКЦ в Києві та по всій Україні. А він у свою чергу став першим кроком до відновлення Київської митрополії.

За цих 30 років Києво-Галицька митрополія УГКЦ успішно розвинула свої структури на території України. До її складу входить в першу чергу Київська Архиєпархія, а також 5 екзархатів: Луцький, Донецький, Харківський, Одеський і Кримський. Але найголовнішим надбанням є те, що за цими структурами стоять живі люди, які через нашу Церквузнайшли свою дорогу до Бога і життя у Христі.    

Другою урочистою датою, яка стала переломним моментом в новітній історії УГКЦ було перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва. Ця подія з одного боку є не так давньою, бо мала місце у 2005 році. З іншого боку і давньою, оскільки народилося нове покоління Українців, для яких вже не є жодною дивиною факт присутності нас в центральній і східній частинах України. А свого часу, хто пам’ятає, факт перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва спричинив неабиякий переполох у православному світі, особливо тому керованому з Московії.  

Мені, як живому учаснику тих подій, до сих пір стоїть перед очима блаженніший Патріарх Любомир Гузар, який через усі можливі засоби комунікації говорив в той час таке:

«Ми постійно пояснюємо й наголошуємо на тому, що ми прийшли до Києва не як загарбники, а заради допомоги і підтримки своїх вірних, які перебувають там з різних причин. Також наше повернення підкреслює те, що тисячу років тому в Києві була одна, неподілена Церква з одним митрополитом. На жаль, ця Церква наразі розділена (…). Отож сьогодні маємо вжити заходів, щоб повернути цю первісну єдність, інакше втратимо свою ідентичність».

20 років тому тут, у Києві, розпочалася нова сторінка історії УГКЦ, важливість якої ми дуже добре усвідомили щойно тепер. УГКЦ стала всеукраїнською дійсністю, а не західноукраїнською, як це вважалося десятиліттями і як це намагалася представляти московська пропаганда.

Сьогодні ми зібралися тут не просто для того, щоб стати свідками мистецького дійства. Ми зібралися, щоб разом вшанувати історичний шлях Української Греко-Католицької Церкви, згадати її великі випробування та перемоги, і – що найважливіше – ще раз засвідчити нашу віру, нашу єдність та нашу надію. а як казав Блаженніший Любомир «ми все ж не хочемо бути заручниками дня вчорашнього, а маємо будувати нове прийдешнє на підмурівку тисячолітньої спадщини віри Христової, дарованої нашим праотцям».

Сьогодні слова нашого Патріарха Святослава «Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!» стали голосом не тільки УГКЦ, але й голосом усієї України, який лунає по всьому світі!

Сьогодні, у час війни, ці слова набувають ще більшого значення. Ми бачимо, як Україна стоїть – не лише на фронті, а й у своїй духовній стійкості. Ми бачимо, як Україна бореться – не тільки проти ворога, а й за свою ідентичність, за правду, за людську гідність. Ми бачимо, як Україна молиться – бо тільки з молитви народжується справжня сила, яка веде до перемоги.

І саме про це є сьогоднішній вечір. Це не просто концерт. Це – голос нашого народу. Це – слово, яке несе правду. Це – молитва, що зміцнює серце.

Сьогодні звучатимуть слова Тараса Шевченка, Василя Стуса, Богдана-Ігоря Антонича, Кароля Войтили (Святого Папи Івана Павла ІІ) та багатьох інших, хто своїм життям і словом захищав те, що для нас найцінніше. А промовлятимуть вони сьогодні устами і серцем неперевершених сестер Тельнюк та голосом Майдану Євгена Нищука, у супроводі Президентського симфонічного оркестру, Академічного камерного хору Хрещатик

Сьогодні перед нами – музика, що єднає серця, слово, що пробуджує, віра, що не дає впасти.

Нехай цей вечір стане нашим спільним свідченням, що Україна – незламна, вірна, сильна у своїй вірі та любові.

Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!

Джерело