Мр. 37 зач.; 8, 34 – 9, 1.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє Євангеліє ставить перед нами глибокі запитання про сенс життя, справжню цінність людської душі та відповідальність перед Богом. Христос говорить: «Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за Мною» (Мр 8, 34). Ці слова є викликом до зрілої віри, яка не обмежується лише особистими духовними пошуками, а проявляється в конкретних діях – у відповідальності за світ, який створив Бог.

Сьогодні ми хочемо розглянути чесноту надії через призму відповідальності за збереження та примноження Божих дарів, особливо у світлі сучасних екологічних і енергетичних викликів війни.

1. Хрест відповідальності за створений світ

Із самого початку Бог доручив людині доглядати за світом: «Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його» (Бут 2, 15). Це не просто можливість користуватися плодами землі, а й насамперед відповідальність за її стан. Однак сьогодні ми бачимо, як війна завдає не лише людських втрат, а й руйнує природу: знищені ліси, отруєні водойми, спустошені поля. Ворожа агресія перетворює квітучі землі на мертві зони, що залишаються такими на десятиліття. Як християни, ми не можемо залишатися байдужими до цих руйнувань. Приймаючи свій хрест, ми покликані захищати не лише власні домівки, а й саму землю, на якій живемо.

2. Чеснота надії як основа нашої дії

Господь каже: «Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр 8, 35). Це заклик не боятися втрат заради вищих цінностей. Надія – це не пасивне очікування кращого майбутнього, а активне творення добра вже сьогодні, навіть у найважчих обставинах.

Надія спонукає нас до дій:

Відновлювати природу після руйнувань. Волонтери та екологи вже сьогодні садять ліси, очищують річки, піклуються про довкілля.

Розумно використовувати ресурси. Війна вчить нас енергетичної незалежності та ощадливості. Чи можемо ми жити більш відповідально, споживати менше, а ділитися більше?

Підтримувати тих, хто працює над екологічним майбутнім країни. Це науковці, інженери, фермери, які своїм трудом примножують Божі дари.

3. Відповідальність перед майбутніми поколіннями

Христос застерігає: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?» (Мр 8, 36). Ці слова стосуються не лише особистого спасіння, а й моральної відповідальності за те, що ми залишимо наступним поколінням. Якщо ми думаємо лише про тимчасову вигоду, не зважаючи на екологічні наслідки, ми діємо безвідповідально. Але якщо віримо в майбутнє, то повинні зберігати створений Богом світ, щоб і наші діти могли жити в чистому довкіллі.

4. Не соромитися віри в добрі діла

Господь застерігає: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами» (Мр 8, 38). Ці слова стосуються і нашого ставлення до екологічної відповідальності. Часом може здаватися, що турбота про природу – це лише для науковців або активістів. Але Церква нагадує, що відповідальність за створений світ – це частина нашої віри. Не треба соромитися добрих справ. Допомога природі, ощадливе використання ресурсів, збереження довкілля – це теж християнське служіння.

5. Надія як знак Божого Царства

Господь говорить: «Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності» (Мр 9, 1). Царство Боже – це не лише майбутнє, це також реальність, яку ми творимо своїми вчинками вже сьогодні. Кожен раз, коли обираємо добро, надію, відповідальність, ми наближаємо прихід Божого Царства. І хоча війна завдає великих втрат, ми бачимо, як Божа благодать проявляється через силу людської єдності, через тих, хто навіть у темні часи продовжує будувати, творити, берегти.

Слова Христа про хрест, зречення себе та справжню цінність душі навчають нас, що віра проявляється у відповідальності за Божий світ. Сьогодні це особливо важливо, коли війна загрожує не лише людям, а й усьому Божому створінню, яке Господь покликав до життя. Але ми не повинні впадати у відчай. Надія дає нам силу діяти: берегти, примножувати, відновлювати. Кожен наш жест любові – це крок до Божого Царства. Нехай же наша віра буде живою, наша надія – дієвою, а наше служіння – свідченням Божої любові до світу. Амінь.

Підготував о. Павло Завіша, референт Бюро УГКЦ з питань екології у Кам’янець-Подільській єпархії.

 

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2025 р.

Джерело