Екологічні проповіді на третю неділю Великого посту
За апостольським читанням
«Мавши, отже, великого архиєрея, що вже пройшов небо, Ісуса, Божого Сина,
тримаймося твердо віровизнання» (Євр 4,14)
Слава Ісусу Христу!
Сьогоднішнє апостольське читання закликає нас до міцної віри в Христа – істинного Архиєрея, звершителя віри, Котрий приніс Себе в жертву заради нашого спасіння.
Що означають слова «триматися твердо віровизнання»? Ким є Той, Хто дає нам це пізнання?
Християнська віра – це не просто знання, а дар, який ми отримуємо від Бога у Святому Тайнстві Хрещення. «Ти єси Той, Хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність Твою, голосною вчинити всю хвалу Твою, або повідати кожночасно чудеса Твої? Владико всіх, Господи неба, i землі, і всього видимого й невидимого створіння…» – цими словами молимося на Анафорі Літургії святого Василія Великого та підтверджуємо нашу віру в Бога Творця, Котрий покликав нас до життя. Ісус – Син Божий, як істинний Архиєрей, приносить себе у жертву, як викуп за багатьох. Вірою ми беремо участь у Божому житті, віра – це те, чим ми живемо. Віра відчиняє нам двері до життя вічного; отже, триматися віри – це наслідувати Христа.
«Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха. Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч» (Євр 4, 15-16).
Катехизм «Христос Наша Пасха» навчає: «Життя в Христі називаємо духовним життям, оскільки його джерелом є Святий Дух і воно звершується Його благодаттю. Благодать – це дія Святого Духа в людині, тобто Його безкорисливий дар. Благодать жодним чином не поневолює людини й не обмежує її свободи. На цьому наголошує апостол Павло: «Де Дух – там свобода» (пор. 2 Кор 3, 17). Дух Божий запрошує, кличе нас до зростання у Христі й уможливлює його».
Як важко сучасній людині довіритися Богові! Гординя, бажання мати, володіти, усе тримати під контролем часто поневолює нас, і ми стаємо рабами своїх похотей і бажань. Війни, боротьба за ресурси, бездіяльність, споживацький спосіб життя призводять до занепаду, який прибиває нас до землі, і ми вже не в змозі побачити красу Божого створіння. Скільки болю і руйнувань завдає жорстока війна, розв’язана російським народом проти нас! Гинуть мужні воїни, страждають і невинні люди, і вся природа: флора і фауна, порушується екобаланс. Людина, поневолена гріхом, несе пустку і смерть.
Зазирнімо вглиб своєї душі, щоб побачити і власні гріхи, які ми вчиняємо як проти Бога, ближнього, самих себе, так і проти природи. Особливо розповсюджений екологічний гріх – підпали сухої трави, які завдають великої шкоди природі й людям. Вогонь нищить усе живе, забруднює повітря, спричиняє отруйний дим, що шкодить здоров’ю. Лихо повертається до людини за принципом бумеранга. Ми забруднюємо воду, повітря, землю – отже, знищуємо дар Божий, яким маємо управляти з любов’ю і вдячністю.
Ми переживаємо Великий піст – особливий період духовного очищення. Але чи може бути піст справжнім без відповідального ставлення до природи? Можливо, варто розширити його тлумачення – не тільки відмовитися від їжі, але й від марнотратства, надмірного споживання, байдужості до довкілля? Маленькі кроки – відмова від одноразових речей, економія води та електроенергії, збереження лісів – це конкретні прояви християнської любові. Великий піст – це час призадуми й переосмислення свого життя.
«Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, вона-бо від того, який до нього мовив: “Син мій єси, я сьогодні породив тебе”. Як і на іншому місці каже: “Ти – священик навіки за чином Мелхиседека”» (Євр 5, 5-6).
Христос – Архиєрей, Котрий приносить себе в жертву, виконує волю Отця, тому і приймає славу.
Минула половина Великого посту. Погляньмо назад: що ми бачимо? Постанови, які нам не вдалося виконати, спокуси, які ми не здолали, немочі та пристрасті, які далі поневолюють нас. Ця неділя – Хрестопоклонна – вказує нам на Хрест Господній, пригадуючи, якою ціною ми відкуплені. Без боротьби, падінь та підняття немає перемоги.
Апостол нагадує нам про священство Христа: «Ти священник навіки по чину Мелхиседека» (Євр 5, 6). Це означає, що Христос – наш заступник і провідник до життя вічного. Але життя вічне починається тут, на землі, коли ми дотримуємося Божих заповідей та дбаємо про Його створіння.
У цей Ювілейний рік Надії докладаймо зусиль у праці над собою. Тримаймося твердо віровизнання та бережімо Божий світ, який Він довірив нам, щоб ми стали не руйнівниками, а хранителями Його створіння.
Християнська надія – це не пасивне очікування кращого майбутнього, а активна праця над собою і світом. Ми не можемо змінити все й відразу. Почнімо з малого: висаджуймо дерева замість вирубки, відмовмося від надмірного споживання природних ресурсів, свідомо ставмося до навколишнього середовища…
Пам’ятаймо! Бог благословляє наші зусилля і дає нам силу змінювати себе і світ на краще. Амінь.
Підготував о. Юрій Годісь, референт Бюро УГКЦ з питань екології Сокальсько-Жовківської єпархії.
За Євангельським читанням
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри,
Сьогоднішнє Євангеліє ставить перед нами глибокі запитання про сенс життя, справжню цінність людської душі та відповідальність перед Богом. Христос говорить: «Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за Мною» (Мр 8, 34). Ці слова є викликом до зрілої віри, яка не обмежується лише особистими духовними пошуками, а проявляється в конкретних діях – у відповідальності за світ, який створив Бог.
Сьогодні ми хочемо розглянути чесноту надії через призму відповідальності за збереження та примноження Божих дарів, особливо у світлі сучасних екологічних і енергетичних викликів війни.
- Хрест відповідальності за створений світ
Із самого початку Бог доручив людині доглядати за світом: «Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його» (Бут 2, 15). Це не просто можливість користуватися плодами землі, а й насамперед відповідальність за її стан. Однак сьогодні ми бачимо, як війна завдає не лише людських втрат, а й руйнує природу: знищені ліси, отруєні водойми, спустошені поля. Ворожа агресія перетворює квітучі землі на мертві зони, що залишаються такими на десятиліття. Як християни, ми не можемо залишатися байдужими до цих руйнувань. Приймаючи свій хрест, ми покликані захищати не лише власні домівки, а й саму землю, на якій живемо.
- Чеснота надії як основа нашої дії
Господь каже: «Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр 8, 35). Це заклик не боятися втрат заради вищих цінностей. Надія – це не пасивне очікування кращого майбутнього, а активне творення добра вже сьогодні, навіть у найважчих обставинах.
Надія спонукає нас до дій:
- Відповідальність перед майбутніми поколіннями
Христос застерігає: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?» (Мр 8, 36). Ці слова стосуються не лише особистого спасіння, а й моральної відповідальності за те, що ми залишимо наступним поколінням. Якщо ми думаємо лише про тимчасову вигоду, не зважаючи на екологічні наслідки, ми діємо безвідповідально. Але якщо віримо в майбутнє, то повинні зберігати створений Богом світ, щоб і наші діти могли жити в чистому довкіллі.
- Не соромитися віри в добрі діла
Господь застерігає: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами» (Мр 8, 38). Ці слова стосуються і нашого ставлення до екологічної відповідальності. Часом може здаватися, що турбота про природу – це лише для науковців або активістів. Але Церква нагадує, що відповідальність за створений світ – це частина нашої віри. Не треба соромитися добрих справ. Допомога природі, ощадливе використання ресурсів, збереження довкілля – це теж християнське служіння.
- Надія як знак Божого Царства
Господь говорить: «Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності» (Мр 9, 1). Царство Боже – це не лише майбутнє, це також реальність, яку ми творимо своїми вчинками вже сьогодні. Кожен раз, коли обираємо добро, надію, відповідальність, ми наближаємо прихід Божого Царства. І хоча війна завдає великих втрат, ми бачимо, як Божа благодать проявляється через силу людської єдності, через тих, хто навіть у темні часи продовжує будувати, творити, берегти.
Слова Христа про хрест, зречення себе та справжню цінність душі навчають нас, що віра проявляється у відповідальності за Божий світ. Сьогодні це особливо важливо, коли війна загрожує не лише людям, а й усьому Божому створінню, яке Господь покликав до життя. Але ми не повинні впадати у відчай. Надія дає нам силу діяти: берегти, примножувати, відновлювати. Кожен наш жест любові – це крок до Божого Царства. Нехай же наша віра буде живою, наша надія – дієвою, а наше служіння – свідченням Божої любові до світу. Амінь.
Підготував о. Павло Завіша, референт Бюро УГКЦ з питань екології у Кам’янець-Подільській єпархії.
Проповіді підготовлені в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2025 р.