Маленький Принц: Хто при вогні?
Ружа: А хто за течією?
Маленький Принц: Хто за світла?
Ружа: А хто вночі? Хто із жадоби.
Маленький Принц: А хто із голоду.
Ружа: Були в самотності, і були у владі.
Маленький Принц: Нова шкіра – для все тої ж церемонії.

За зеленим морем,
За синіми горами,
В чорному місці, в кам’яній хатині,
Ми з тобою сидимо й говоримо
О пізній годині.

Я тобі розказую про клубок доріг,
У якому так важко знайти свою.
Про тих, що скніють о цій порі
У чужім краю.

Про конкретний голос у животі,
Що тече, як камінчиками вода,
Про те, що більше б за все хотів
Стати собою.
Але ще не став.

Про відстань, про пам’ять, про зграї хмар,
Які деруть животи об дах.
Про те, що вагітних між них нема,
Лише вода.

Про взаємність, якої бракує не всім.
Про невільну наругу, про біль і шал.

Про те, що кубло гадюк у вівсі –
То чиясь душа.

Про вірші навзаєм.

Про те, що ти вже вічність мені нічого не винна.

Що срібна луска на лиці води –
Як ластовиння.

Про задуху-ніч,
Про розбіжність вдвох,

Про розлите масло перед трамваєм.

Про те, що між нами було Різдво,
І воно триває.

А ще – про сліди,
Що лишають ті, хто обікрав.
Хоч і не кожен злодій.

І знов про голос у животі, –
Якраз відтоді.

Про панічне безсилля, про світ довкруж,
В якому іронії всім достоту.

Про стриманий несмак гвоздик і руж,
І про запах поту.

Про те, що небо
Важке і чорне,
І його не втримати поодинці.

Що ми – жертовне зерно.
А жорна – у цій хатинці.

Що ніч притуляє своє лице
До шибки – і дивиться.
І нас несе.

Про тебе, про себе.
Про те, що це – все.
(Сергій Татчин)

Zenyk Art Gallery

#ZAG_Маленький_Принц