Євр. 321 зач., 9, 11-14

Слава Ісусу Христу!

 

Сьогодні маємо вже п’яту неділю Великого посту та наближаємося до Христового Воскресіння. Ми намагаємося якнайкраще підготувати себе духовно до цього Великого дня: аналізуємо своє життя, більше молимось, постимо, б’ємо поклони, робимо добрі справи, намагаємося усунути всі перешкоди, які заважають нам бути завжди з Богом.

Звичайно, нам допомагає спільна молитва – Літургія, Сповідь, Святе Причастя, участь у реколекціях і Боже Слово. Переважно це Євангелія, яку ми чуємо в неділю, але не менш важливою частиною Літургії Слова є читання послань апостолів.

Сьогодні ми чули послання апостола Павла до євреїв (9, 11-14).

На перший погляд, важко достеменно зрозуміти, що має на увазі апостол народів. Проаналізуймо контекст, у якому було написано цей лист. Апостол Павло звертається до новонавернених євреїв, які легко зневірювалися і бентежилися через те, що нова релігія, яку вони прийняли, менше уваги приділяє обрядовому культу, а більше зосереджується на щирих особистих стосунках з Богом; не йдеться про звичне для них жертвоприношення, а є хресна жертва Христа, тож вони починають сумніватися, що Ісус насправді є Месією.

Тому апостол Павло пояснює їм, що старий обрядовий культ є не гіршим за новий, а лише приготуванням до чогось більшого, бо Христос прийшов не усунути закон, але тільки доповнити та збагатити новим змістом.

У послані йдеться про новий нерукотворний намет – святиню. Говориться про храм неземного походження і що цим новим храмом є Христос, у якому людина може і має зустрітися з живим Богом.

У Євангелії від Івана Христос каже, що цей храм буде зруйнований і за три дні Він його відбудує.

Наше серце розривається, коли думаємо про страждання і хресну смерть нашого Спасителя. Наше серце розривається, коли бачимо сотні зруйнованих війною прекрасних рукотворних храмів; нас болить, коли бачимо вкриту ранами прекрасну українську землю; нас огортає нестерпний біль, коли бачимо смерть наших військових, цивільних людей, адже людське життя є безцінним. Людське життя є Божим даром, а також Храмом, де має перебувати Бог.

Усе створене Богом є прекрасне і покликане демонструвати Велич, Премудрість, велику Любов Творця.

Однак важко зрозуміти, чому Бог дозволив, щоб усе це руйнувалося через війну та безвідповідальне господарювання людини. Здається, людина «пожере» все через власну захланність, злобу та гнів… Бачимо, що жертва любові Богочоловіка є вищою від будь-якого зла й темряви, що після смерті настає Воскресіння, після безнадії – Вічна надія, після темряви – світанок нового дня.

Апостол Павло недарма наголошує на важливості цієї жертви Христа. Вона є іншою, ніж Старозавітна, бо каже Христос у Євангелії від Матея: «Милосердя хочу, а не жертви».

Він хоче не формального виконання закону, а прагне, щоб кожна молитва, кожний погляд у небо, кожне зусилля над собою чи жертва для Бога виходили з нашого серця.

Уявляючи Старозавітну жертву, бачимо багато крові й диму. Коли вибухають ворожі ракети, є також багато крові й диму… Коли люди випалюють суху траву, відбувається майже те саме, бо гине багато тварин… Ми стаємо ворогами Спасителя, бо Він творить, а ми руйнуємо. І хоч дим теж підноситься до неба, як і під час жертвоприношення, але такі дії не милі Богові, бо земля наповнюється кров’ю невинно вбитих, як і тоді, коли Каїн убив Авеля. Тому Христос Своїм прикладом і настановами вчить нас, якою має бути справжня жертва.

Нарешті, апостол Павло говорить про обітницю, дану вибраному народові, яка здійснилася з приходом і в особі Месії, яким є Ісус Христос. Ця обітниця не стосується ні багатства, ні землі. Вона говорить про ласки, які народжуються в люблячому Божому Серці. Це не лише вічне життя в Царстві Небесному, але й сповнене гармонії, самопожертви, відданості, честі, Божої справедливості, любові життя тут, на землі.

Лише на хвильку уявіть, як би змінилося наше життя, якщо б усі дослухалися до Бога і поважали його!

Ми покликані це робити, і послання до євреїв нам в цьому допоможе.

Під час Великого посту маємо померти для будь-якого зла, а у свято Воскресіння почати нове життя, наповнене Богом. Тому просимо, Боже, допоможи нам у цьому. Амінь.

Підготував о. Дмитро Онуфрик, референт Бюро УГКЦ з питань екології Одеського екзархату.

 

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2025 р.

Джерело