За апостольським читанням

Євр. 321 зач., 9, 11-14

 

Слава Ісусу Христу! 

Сьогодні маємо вже п’яту неділю Великого посту та наближаємося до Христового Воскресіння. Ми намагаємося якнайкраще підготувати себе духовно до цього Великого дня: аналізуємо своє життя, більше молимось, постимо, б’ємо поклони, робимо добрі справи, намагаємося усунути всі перешкоди, які заважають нам бути завжди з Богом.

Звичайно, нам допомагає спільна молитва – Літургія, Сповідь, Святе Причастя, участь у реколекціях і Боже Слово. Переважно це Євангелія, яку ми чуємо в неділю, але не менш важливою частиною Літургії Слова є читання послань апостолів.

Сьогодні ми чули послання апостола Павла до євреїв (9, 11-14).

На перший погляд, важко достеменно зрозуміти, що має на увазі апостол народів. Проаналізуймо контекст, у якому було написано цей лист. Апостол Павло звертається до новонавернених євреїв, які легко зневірювалися і бентежилися через те, що нова релігія, яку вони прийняли, менше уваги приділяє обрядовому культу, а більше зосереджується на щирих особистих стосунках з Богом; не йдеться про звичне для них жертвоприношення, а є хресна жертва Христа, тож вони починають сумніватися, що Ісус насправді є Месією.

Тому апостол Павло пояснює їм, що старий обрядовий культ є не гіршим за новий, а лише приготуванням до чогось більшого, бо Христос прийшов не усунути закон, але тільки доповнити та збагатити новим змістом.

У послані йдеться про новий нерукотворний намет – святиню. Говориться про храм неземного походження і що цим новим храмом є Христос, у якому людина може і має зустрітися з живим Богом.

У Євангелії від Івана Христос каже, що цей храм буде зруйнований і за три дні Він його відбудує.

Наше серце розривається, коли думаємо про страждання і хресну смерть нашого Спасителя. Наше серце розривається, коли бачимо сотні зруйнованих війною прекрасних рукотворних храмів; нас болить, коли бачимо вкриту ранами прекрасну українську землю; нас огортає нестерпний біль, коли бачимо смерть наших військових, цивільних людей, адже людське життя є безцінним. Людське життя є Божим даром, а також Храмом, де має перебувати Бог.

Усе створене Богом є прекрасне і покликане демонструвати Велич, Премудрість, велику Любов Творця.

Однак важко зрозуміти, чому Бог дозволив, щоб усе це руйнувалося через війну та безвідповідальне господарювання людини. Здається, людина «пожере» все через власну захланність, злобу та гнів… Бачимо, що жертва любові Богочоловіка є вищою від будь-якого зла й темряви, що після смерті настає Воскресіння, після безнадії – Вічна надія, після темряви – світанок нового дня.

Апостол Павло недарма наголошує на важливості цієї жертви Христа. Вона є іншою, ніж Старозавітна, бо каже Христос у Євангелії від Матея: «Милосердя хочу, а не жертви».

Він хоче не формального виконання закону, а прагне, щоб кожна молитва, кожний погляд у небо, кожне зусилля над собою чи жертва для Бога виходили з нашого серця.

Уявляючи Старозавітну жертву, бачимо багато крові й диму. Коли вибухають ворожі ракети, є також багато крові й диму… Коли люди випалюють суху траву, відбувається майже те саме, бо гине багато тварин… Ми стаємо ворогами Спасителя, бо Він творить, а ми руйнуємо. І хоч дим теж підноситься до неба, як і під час жертвоприношення, але такі дії не милі Богові, бо земля наповнюється кров’ю невинно вбитих, як і тоді, коли Каїн убив Авеля. Тому Христос Своїм прикладом і настановами вчить нас, якою має бути справжня жертва.

Нарешті, апостол Павло говорить про обітницю, дану вибраному народові, яка здійснилася з приходом і в особі Месії, яким є Ісус Христос. Ця обітниця не стосується ні багатства, ні землі. Вона говорить про ласки, які народжуються в люблячому Божому Серці. Це не лише вічне життя в Царстві Небесному, але й сповнене гармонії, самопожертви, відданості, честі, Божої справедливості, любові життя тут, на землі.

Лише на хвильку уявіть, як би змінилося наше життя, якщо б усі дослухалися до Бога і поважали його!

Ми покликані це робити, і послання до євреїв нам в цьому допоможе.

Під час Великого посту маємо померти для будь-якого зла, а у свято Воскресіння почати нове життя, наповнене Богом. Тому просимо, Боже, допоможи нам у цьому. Амінь.

Підготував о. Дмитро Онуфрик, референт Бюро УГКЦ з питань екології Одеського екзархату.

 

 

 

За Євангельським читанням

Мр. 47 зач.; 10, 32-45

Слава Ісусу Христу! 

Дорогі в Христі браття і сестри! Упродовж усіх неділь Великого посту, присвячених великим святим подвижникам, Церква готує нас до зустрічі з воскреслим Христом – царем і Господом усього сотвореного видимого і невидимого світу.

Якою є Добра Новина, що подає нам до розважання Церква в сьогоднішньому Євангелії? Яким є її слово надії та відваги, щоби пройти достойно всі випробування, які нас супроводжують у земній мандрівці до Небесного Єрусалиму, куди, як читаємо, крокує Ісус зі своїми учнями? Найперше, щоб це збагнути, слід мати очі, спрямовані в Небо, мати очі, які вдивляються в Христа, котрий говорить: «Син Чоловічий буде страждати, буде розп’ятий, але він воскресне».

Ісус страждав і помер через людські гріхи, і завдяки його жертві стає можливим спасіння людини, а також відновлення втраченого зв’язку, гармонії, примирення з Богом усього його створіння. Саме в цьому проявляється чеснота Надії – мати очі пасхальні, бачити, у якому напрямку йде ця битва ще тут, на землі; не тільки війна в Україні, але й духовна боротьба всіх народів, у серцях і умах усіх людей за кожного з нас, за те, де перебуватимемо у вічності після нашого дочасного життя. Бо Христос уже переміг диявола на хресті, довершивши діло відкуплення. Він дає нам силу перемагати в щоденній духовній боротьбі за наше з вами спасіння, співпрацюючи з Божою благодаттю, яка виводить нас на дорогу, якою є Христос – Дорога, Істина і Життя.

Ісус крокує зі своїми учнями до земного Єрусалиму, але так направду він показує їм шлях до Єрусалиму Небесного – міста, заснованого Богом, міста миру, міста визволення, міста краси та гармонії всього створіння. Багато текстів Святого Письма вказують, що «Його брами будуть відбудовані, будуть із чистого золота, сапфіру і діамантів».

Господь навчає учнів, котрі ще не звільнилися від земних амбіцій і власної волі на своє життя, про життя небесне: сенс Його приходу – служити людям до останньої краплі крові, що виплила з його списом пробитого серця. Вчить їх, що вони теж мають йти до Небесного Єрусалиму і служити іншим.

У наш час Церква наново відкриває місто Єрусалим як прообраз? Небесного міста краси й гармонії всього створіння, бо в цьому місті Ісус приніс себе в жертву як викуп за багатьох. На Пасху ми співаємо: «Світися, світися, Новий Єрусалиме, слава-бо Господня на тобі засяяла». Ця слава засяяла в момент смерті Ісуса Христа. Тому це місто містичне, місто втішання всіх народів, де трапилася подія, що змінила напрям життя всіх народів, яка преобразила історію людства і зробила її священною; там пролилася кров самого Бога, котрий знищує сатану та має силу стерти твої і мої гріхи.

Голгофа дає силу християнам здійснювати служіння заради добра ближнього й усього створіння, не раз навіть ціною мучеництва. Бачимо це протягом всієї історії людства на прикладі багатьох святих подвижників і мучеників, бачимо це на прикладі преподобної Марії Єгипетської, якій присвячена сьогоднішня Неділя, бачимо на прикладі святих новомучеників Української церкви, бачимо на прикладі воїнів ЗСУ, котрі не шкодують власного життя задля кращої долі нашого народу.

Тож бажаю вам і собі, щоб ми, навертаючись до Господа на шляху до Небесного Єрусалиму, вдивляючись у Його зранене та спотворене обличчя, побачивши на ньому відбиток страждань усього спотвореного гріхом Богом створеного світу, знаходили в собі силу бути вірними Його учнями, витримати цей час Великого Посту в духовному подвизі, померти для гріха і дійти до Христового Воскресіння. Амінь.

Підготував о. Петро Лащевський, референт Бюро УГКЦ з питань екології Коломийської єпархії.

 

 

Проповіді підготовлені в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2025 р.

Джерело