Вони просто хотіли врятуватись…

8 квітня 2022 року… Цю дату неможливо стерти з пам’яті, як і той весняний ранок, що мав стати початком порятунку.
На залізничному вокзалі Краматорська зібралися тисячі— жінки з дітьми, літні люди, родини з валізами наспіх зібраного життя. Вони не тікали — вони рятувалися. Від війни, від страху, від болю.
У поглядах — тривога й надія. У серцях — молитва про одне: дожити, доїхати, вижити.

Але рівно о 10:30 ця надія була обірвана.
Російська ракета «Точка-У» влучила просто в натовп.
61 людина загинула. Серед них — діти… ті, хто тільки починав жити.
Понад 120 поранених — тіла і душі, які ніколи не забудуть цього ранку.

Це не просто трагедія. Це — навмисний злочин.
Це тиша, що перетворилася на крик. Це колискова, перервана вибухом. Це ніжність, втоплена в крові.
Це — терор проти беззбройних. Проти тих, хто тримав у руках не зброю, а рюкзачок зі змінним одягом, і маленьку іграшку.

Минуло три роки. А в серцях — як учора.
Ми пам’ятаємо кожне ім’я. Кожну дитячу усмішку, яку вже ніколи не побачимо.
Схиляємо голови. Тримаємо тишу. Плачемо.
І повторюємо: пам’ятаємо. Сумуємо. Не пробачимо.

Бо ця рана — наша спільна. І поки вона болить — ми живі. Ми разом.

« повернутися

Джерело