12 квітня 2014 року – початок збройної агресії Росії проти України на території Донецької області
11 років… Початок квітня для мешканців Краматорського району завжди нагадуватиме про ті страшні події, які відбулись у 2014 році…
Уранці 12 квітня російськими найманцями було захоплено будівлю Слов ҆янського міського управління поліції, зведено барикади з мішків з піском, шин та оголошено ідею щодо проведення референдуму про статус Донецької області.
З того дня почалась окупація Слов’янська і Краматорська проросійсько-терористичними угрупуваннями. Були незаконно встановлені блок-пости, введена комендантська година, почалися обшуки та незаконне затримання місцевих мешканців, журналістів, захоплення об’єктів інфраструктури та адмінбудівель.
В ніч на 13 квітня, Рада національної безпеки і оборони України на своєму засіданні ухвалила рішення про проведення широкомасштабної антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, яка в результаті переросла у війну проти російської армії.
13 квітня 2014 року близько 8:30 годині група співробітників СБУ, ЦСО «Альфа» спільно з керівництвом Донецької обласної поліції проводила огляд позицій в районі проведення АТО поблизу села Семенівка, зупинилися поспілкуватися з місцевими мешканцями. У цей час на групу було вчинено збройний напад. Нападники під'їхали на автомобілі та відкрили вогонь з автоматів по машинах СБУ. Водночас з лісопосадки по спецпризначенцях відкрила вогонь інша група російських диверсантів. Бій був короткочасний, але запеклий.
Капітан ЦСО «Альфа» СБУ Біліченко одним з перших виявив загрозу, сповістив товаришів та організував вогневу відповідь проти нападників, застосовуючи штатну зброю АК-74. Поранений під час бою офіцер продовжував вести вогонь, прикриваючи своїх товаришів. Він загинув від чисельних поранень на місці бою. Також було тяжко поранено командира «Альфи» полковника Кузнєцова та полковника СБУ Куксу. Поранення дістав співробітник МВС Селіхов. На допомогу спецпризначенцям прийшли десантники 3-ї роти 80-ї аеромобільної бригади, які стояли неподалік. У військових був наказ не відкривати вогонь, однак командир роти Вадим Сухаревський взяв на себе відповідальність і вступив у бій, сам сівши на місце стрільця в БТР. Кулеметним вогнем вдалося подавити вогонь противника, після чого той швидко відступив. Це були перші українські втрати АТО.
Геннадій Васильович Біліченко став першою жертвою війни… Але на цьому бойові дії не закінчились…
Війна продовжується і зараз. Багато військових віддає своє життя для того, аби ми з вами могли жити у вільній країні. І завдання українців зробити так, щоб ці жертви не були даремними.
