У неділю, 13 квітня 2025 року, коли Католицька Церква святкує День молоді, в Києві відбулася особлива зустріч — молодь Києва зібралася на духовне спілкування з Владикою Степаном Сусом. Подія об’єднала хлопців і дівчат із різних куточків міста та довколишніх населених пунктів, аби разом молитися, слухати Живе Слово і ділитися досвідом віри.

Владика поділився із молоддю роздумами про те, як духовно зростати в нашому складному і мінливому світі. Його слова були простими, але глибокими, щирими і близькими до кожного, хто шукає Бога. Єпископ розповів про свій досвід праці з курсантами — юнаками й дівчатами 17–22 років, з якими він провів не один рік у духовному супроводі. Щоденні зустрічі, прощі, гуртки, серед яких особливо вирізнявся релігієзнавчий — усе це стало шляхом для багатьох до віри. «Часто ті, хто приходив на гуртки, були дуже далекими від Церкви. Але пройшли роки — і я бачу їх уже дорослими, з родинами, вони моляться зі своїми дітьми. А тоді навіть не знали, що таке Літургія», — згадував владика.

Він наголосив, що найцінніше — бути поруч навіть із тими, хто не вірить. Я теж маю друзів-атеїстів, але ми залишаємося в діалозі. Кожен із них шукає сенсу, підсвідомо шукає Бога і намагається різними способами заповнити цю духовну пустку. Не бійтеся бути поруч, щоб стати надією для людей, які сьогодні вас оточують. Один із найяскравіших образів, яким поділився владика Степан — порівняння духовного життя з тренажерним залом: «У спортзалі ти робиш кілька підходів, щоб зросли м’язи. У духовному житті так само — потрібно молитися не раз, не два, а постійно. І тоді це стає частиною тебе». За його словами, віра не лише переконання, але й щоденна практика, праця над собою. І саме це робить людину стійкою, зрілою, справжньою.

Владика поділився історією одного з курсантів, який колись не ходив до храму, називав себе язичником і сміявся з молитви. Проте участь у прощах, молитвах, спілкування з віруючими друзями залишили глибокий слід. «Через 15 років він написав мені: “Я почав вірити в Бога. І згадав, як ви нас взяли з собою в паломництво, навіть коли ми були атеїстами. Ви не побоялися вивести нас за межі вашої зони комфорту”», – розповів владика Степан Сус. Такі історії — свідчення сили простого християнського свідчення. Інколи достатньо просто бути поруч, не відштовхувати, не осуджувати — і це стає початком великого шляху для іншого.

У своїй промові владика багато говорив про надію. Згадав приклад Людвіга ван Бетховена, який дізнавшись про свою глухоту, знайшов розраду в молитві Ісуса в Оливному Городі. Саме ця сцена з життя Христа надихнула композитора на створення ораторії — і дала сили жити далі. «Ми всі маємо моменти, коли стоїмо на роздоріжжі. Нам здається, що нас ніхто не розуміє, що ми покинуті. Але навіть тоді є Христос, який сам пройшов цю самотність. І Він з нами», — сказав владика.

Завершуючи зустріч, владика Степан поблагословив молодь і подякував їй за відкритість, та за те, що не бояться бути собою, вірити, шукати, сумніватися і знову повертатися до Бога: «Ви — надія нашої Церкви. Надія — це не просто відчуття, це дія. Це коли ми є одне для одного підтримкою, світлом і вказівкою на Христа».

за матеріалами: Комісії у справах молоді Київської Архиєпархії УГКЦ

Пресслужба Київської Архиєпархії

Джерело