26 квітня – День Чорнобильської трагедії
День, що назавжди залишив чорну мітку в історії України
26 квітня 1986 року — день, коли одна ніч змінила світ. День, коли вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС зруйнував не лише бетон і сталь, а й долі тисяч людей. Тиша, що настала після вибуху, була пронизана страхом. Радіація, невидима, та надзвичайно смертоносна, прокралася у повсякденне життя — і назавжди залишила по собі слід.
Та вже в перші години, з’явилися ті, хто не чекав наказів.
Ліквідатори — пожежники, інженери, медики, військові — пішли просто в епіцентр трагедії. Вони не мали супертехнологій, не мали повного уявлення про небезпеку. Вони мали лише одне — обов’язок. І відчуття відповідальності перед людьми, перед майбутнім. Ціною свого життя вони зупинили те, що могло знищити пів континенту.
Минуло вже 39 років. А ми досі рахуємо втрати. Не лише фізичні. Ми рахуємо ті роки, що хвороба вкрала у наших близьких. Ту землю, що стала непридатною для життя. Ту тишу в покинутих селах, яку вже ніколи не розірве дитячий сміх. Ми досі вчимося говорити про Чорнобиль — не тільки як про катастрофу, а як про урок. Гіркий, болючий, але важливий.
У лютому 2022 року, в перші дні повномасштабного вторгнення Росії, ворожі війська окупували територію Чорнобильської зони. Вони пройшли тими ж шляхами, що і радіація у 1986-му – нехтуючи життям, усіма міжнародними домовленостями, піддавши небезпеці не лише Україну, а й увесь світ. На території станції було зруйновано зв’язок, заблоковано пересування, унеможливлено нормальний контроль за об’єктами, які й досі несуть в собі небезпеку.
Співробітники ЧАЕС — цивільні, технічні спеціалісти, які залишилися працювати під прицілом зброї, під психологічним тиском і фізичним виснаженням — не покинули свій пост. Вони цілодобово стежили за системами охолодження, безпекою сховищ з відпрацьованим ядерним паливом, запобігали найгіршому сценарію. Пліч-о-пліч із ними стояли українські захисники — воїни, які тримали оборону на межі Зони, не дали ворогу захопити інші стратегічно важливі об'єкти й зупинили поширення загрози. Саме стійкість персоналу ЧАЕС і героїзм наших військових врятували Україну, Європу і весь світ від нової ядерної катастрофи.
Сьогодні ми згадуємо не лише те, що сталось у 1986 році. Ми вшановуємо й те, що відбувається зараз. Чорнобиль — це не просто територія. Це — частина нашої душі. Частина нашої історії. Частина нашої боротьби.
Ми пам’ятаємо. Ми не забудемо. Ми вистоїмо.
