До початку повномасштабного вторгнення Танка працювала звукорежисером. Вона волонтерила, підтримувала інших, завжди була поруч, коли була потрібна допомога. Але з певного моменту зрозуміла: більше не може залишатися осторонь.

Шлях до війська був складним і довгим. Танка отримала майже двадцять відмов. Попри технічні знання, попри досвід роботи з FPV-дронами у власній майстерні – двері залишалися зачиненими. Все змінилося після розмови з представником підрозділу «Рарог». Саме тут їй запропонували спробувати себе у справі, яка потребує точності, витривалості й технологічного мислення.

Разом із друзями Танка подала документи через «Лобі-Ікс». У підрозділ вона потрапила ще на етапі, коли той лише формувався. Вивчала все з нуля: роботу з технікою, відеозв’язок, керування. Частину знань отримала від головного інженера, інше – через самостійне навчання. У світі, де немає підручників, є лише практика. І сьогодні деякі з її рішень працюють на фронті.

Її пристрої – це не просто дрони. Це рішення, які допомагають піхоті залишатися в живих. Темп роботи – інтенсивний. Головний виклик – динаміка, складність техніки, потреба навчатися постійно. Але з часом усе стало структурованим, і процес – керованим.

Особливим для Танки стало ставлення всередині «Рарогу». Вона очікувала на сувору атмосферу, але натомість зустріла підтримку, повагу і відчуття команди. Тут допомагають, навчають, не засуджують за помилки, а навпаки – допомагають їх виправити.

Танка переконана: важливі як технічні знання, так і людські якості – чесність, відповідальність, готовність вчитися. Вміння чітко доносити свою думку іноді рятує не менш ефективно, ніж точний сигнал дрона.

Її історія – про наполегливість, про вибір бути корисною там, де це найскладніше. І про команду, в якій ідеї мають силу, а люди – значення.

Джерело