Демонтаж гребель та інших штучних перешкод — це один із ключових способів відновлення природних річкових екосистем. Цей процес сприяє очищенню води, відновленню біорізноманіття та зменшенню ризиків паводків. Водночас він не позбавлений труднощів: потрібне стабільне фінансування, злагода з місцевими громадами та залучення технічних фахівців. Ба більше, вільна річка — ще не чиста річка! У матеріалі видання “Куншт” керівниця напряму “Вода” WWF-Україна, кандидатка географічних наук Оксана Коноваленко розповідає про важливість розвитку інфраструктури очисних споруд в Україні. 

Відновлення річок в Україні: експерти наголошують – без очисних споруд демонтаж гребель може втратити свою ефективність

Зазвичай, коли йдеться про відновлення річок, першою асоціацією є демонтаж гребель та повернення безперервності течії. Однак в українських реаліях цього заходу недостатньо, адже значним джерелом забруднення нерідко є скиди неочищених стічних вод. Відповідно, якщо очисні споруди не функціонують належним чином, саме лише усунення штучних перешкод не вирішить проблему “оздоровлення” річок. 

“Стратегії в державі поки що не існує. Є плани управління річковими басейнами, більшість з яких містять пункти про знесення гребель. Інколи навіть вказані конкретні об’єкти. Але успішними вони стануть, якщо буде знайдене фінансування. При цьому маємо пам’ятати, що фокус номер один — це розбудова інфраструктури очисних споруд: без них не буде ефекту від інших заходів“, — пояснює Оксана Коноваленко. 

Фахівці з охорони природи та відновлення річкових екосистем наголошують, що для досягнення реальних результатів у цій сфері в Україні необхідно першочергово вирішити базову проблему — забруднення. Навіть найамбітніші проєкти з повернення річкам безперервної течії можуть виявитися неефективними без належної інфраструктури.

“Так, треба зносити греблі, прибирати перешкоди, але якщо річка протягом 100 кілометрів не має жодної функціональної очисної споруди, ефективність будь-яких заходів буде нульова“, — підкреслює керівниця напряму “Вода” WWF-Україна, наголошуючи, що все починається саме з налагодження базової інфраструктури для очищення стічних вод.
 

Річки мають значний потенціал до самовідновлення, якщо їм не заважати і забезпечити базові умови.

Водночас, експерти зазначають, що паралельно з розвитком інфраструктури важливо змінювати підходи та більше довіряти природним процесам.

“Як тільки річка починає нормально функціонувати, багато проблем поступово зменшуються. Я не кажу, що вони зникають, але ситуація стає кращою“, — пояснює Оксана Коноваленко.

При ухваленні рішень щодо дій з відновлення річок, зокрема демонтажу гребель, важливо також враховувати необхідний баланс між економічною, соціальною та екологічною складовими. Експертка WWF-Україна зауважує, що як українське, так і європейське законодавство визначає чіткий пріоритет: якщо економічні важелі переважають екологічні, перевага надається економічним інтересам, навіть якщо це суперечить екологічним бажанням.

Таким чином, успішне відновлення річок в Україні вимагає комплексного підходу, що поєднує вирішення проблеми забруднення через модернізацію очисних споруд, повернення річкам їхніх природних функцій та зважене врахування усіх аспектів — екологічних, соціальних та економічних.
 

Демонтаж кляуз на Білому та Чорному Черемоші  

У високогір’ї Карпат, на території Національного природного парку “Верховинський” та поблизу нього, реалізовано пілотний проєкт з відновлення природного стану річок. Завдяки демонтажу застарілих малих гідроспоруд, які десятиліттями перешкоджали вільному плину води, вдалося досягти значного покращення екологічної ситуації та повернути у водойми різноманіття життя.

Проєкт “Вільні річки України”, що розпочався у 2020 році за ініціативою WWF-Україна та підтримки Open Rivers Programme (Нідерланди), був спрямований на усунення штучних перешкод на річках Чорний та Білий Черемош і їхніх високогірних притоках. Загалом у межах проєкту було повністю або частково демонтовано шість старих кляуз, які блокували течію та міграцію водних тварин.

Роботи з відновлення течії охопили сім локацій: п’ять безпосередньо в межах нацпарку та дві – поза його межами. Зокрема, перешкоди прибрали на струмках Шибений (греблі Медвєжек і Гропинець), Добрин (кляуза-гать), Лустун (кляуза Лустунець) та витоках Чорного Черемошу (кляуза Балтагора). У басейні Білого Черемошу відновлення відбулося на струмку Гостовець (кляуза біля села) та верхів’ях річки Перкалаба (гребля Баюрівка).

Результати постмоніторингу, проведеного іхтіологами та гідроморфологами, вражають: якість води покращилась, природні показники русла відновились, що мало позитивний вплив на біорізноманіття.

Найбільш яскравим свідченням успіху стало повернення риби та інших диких тварин. Співробітник Верховинського нацпарку Ярослав Зеленчук розповів про унікальний випадок на прикордонній річці Перкалаба: “Це прикордонна річка, частина якої тече на території Румунії. Після відновлення течії на нашому боці риба вперше за десятиліття почала повертатись у румунську частину. Місцеві казали: “Ми не бачили риби 40–50 років”. А тепер вона є! Разом з нею з’явилися і видри, і норки, і навіть ведмідь почав виходити до води“.

Зміни підтверджують не лише свідчення місцевих, але й дані камер моніторингу, які фіксують проходження риби на нерест на ділянках, де раніше був застій води. Результати комплексного моніторингу також підтверджені науковцями — іхтіологами Юлією Куцоконь та Анатолієм Романем.

Джерело: WWF

Джерело