Митрополит Ігор: «Людині не вистачить до спасіння добрих усних заяв, намірів, обіцянок, коли її життя буде далеке від глибоких практик християнського життя»

Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію в Львівській Духовній Семінарії Святого Духа з’їзду спільноти «Галилея» у Львові.

У своїй проповіді Архиєпископ зазначив:

– Апостол Лука, у свій час, описав подію, що відносилася до часів царя Ірода, не до старшини і книжників юдейських, а владна особа, цар, виступив проти апостолів та їх повчань. Ірод, який мав владу, поводився наче кваліфікований вбивця, бо вбив того, хто йому нічого злого не заподіяв, ані не загрожував його владі, ані не чинив якоїсь метушні в народі.? Вбив Якова і, як Пилат керувався поглядом певної когорти людей, яким подобалося переслідування учнів Христових, згодом, простягнув руку на апостола Петра, кинув його до в’язниці й доручив аж чотирьом четвіркам вояків, щоб стерегли його. А, що були дні опрісноків, тому володар вирішив чекати Пасхи, щоб після святкування вивести Петра перед народ й почути смертний засуд підбуреного люду. Влада мала страх, коли неозброєну людину, без жодних переслухань, без закидів та звинувачень, тримали під пильним оком сторожі, щоб у певному часі позбавити життя. Не знайшлося нікого, щоб оборонити невинну особу, – цар захотів і справа звершувалася?! Монарх і сторожа певні себе тримали апостола Петра у в’язниці, а спільнота прихильників апостола, молилася, благаючи Господа, щоб зарадив скрутній справі.? Ісус при одній нагоді промовив до апостолів: «… У людей це неможливо, але не в Бога, бо для Бога є все можливе» (Мр 10,27). Для Ірода настав уже догідний час, щоб вивести учня із в’язниці й поставити перед народ, а Петро закутий в кайдани спав вночі між вояками. Зненацька, появився Господній ангел, штовхнув Петра, щоб вставав, кайдани звільнили руки апостола, цей надів сандали, підперезався, одягнув одежу й поміж сторожу вийшов з ангелом до залізної брами, що сама, без ключа, без жодного пульту відчинилася, пройшли ще кроками вулицею й ангел залишив Петра. Апостол спочатку думав, що бачить видіння, навіть, не отямився, що з ним діється, лише, коли ангел його залишив посеред вулиці, зрозумів, що Господь, послав ангела, щоб вирвати його з рук Ірода. Коли є потреба й Господь бажає, тоді кайдани, сторожа, зброя тощо, безсилі проти Божого Провидіння. Петро готувався до смерті, був готовий до слів, які йому прорік Ісус: «… інший тебе підпереже та поведе, куди не захочеш» (Ів 21,18). Але ще не настав час, щоб апостол Петро свідчив вірність Ісусові мученицькою смертю, бо це сталося пізніше (64-68 рр. по нар. Христа), хоч апостол уже був готовий стати геройським свідком Христовим. Для кожної людини існує час народитися та час, і обставини відійти у вічність! Петро був радий тим, що ангел звільнив його із в’язниці, але він радів ще більше тим, що Господь пам’ятав про нього, приславши йому ангела!

Святий євангелист Іван описав одну із подій, коли Ісус розмовляв з юдеями, які жили та діяли своїм вигідним стилем. Знали закон, вірили в Бога, але не приймали Ісуса Христа за Сина Божого, бо очікували такого, який мав бути вигідний їм. Ісус виказував їм, що гріх скував їхні уми у зарозумілості, вони стали невільниками демона до тієї степені, що були готові розправитися з самим Богом, бо бажали його вбити. Невірні юдеї захищалися своїм походженням: «Ми є Авраамовим насінням…», але походження не звільняє від способу грішного життя, потрібні зусилля, правдива віра в Бога, що чинить людей праведними. Людина без Господньої допомоги не може стати праведною, без Божого Провидіння – не в силі змінити свого життя й ставати на шлях спасіння! Ось, слова Ісуса, нашого Спасителя: «… бо без мене не можете робити нічого» (Ів 15,5). Ісус казав юдеям, що бажають його вбити, бо знав наміри їхніх сердець. Коли Господь воскресив Лазаря і багато народу раділи від тієї сили чуда, яку посідав Спаситель, старшина навпаки, збиралася й раду радила: «… з того дня змовилися вбити його» (Ів 11,53). Бог воскрешає, дає життя, а грішний люд, гріх, вбиває та позбавляє життя людей з Богом. Авраамове насіння, потомки Авраама, були далекі від благородних діл патріарха Авраама, який незнаних йому подорожніх очікував, вшановував, гостив та з любов’ю приймав… Дуже гірко було Ісусові слухати слів того люду, що походили з роду Авраама, але праведних діл не чинили та намірилися вбити самого Боголюдину. Людині не вистачить до спасіння добрих усних заяв, намірів, обіцянок, коли її життя буде далеке від глибоких практик християнського життя.

Пресвята Богородиця не повчала нікого, не проповідувала, чудес не чинила, але берегла у своєму практичному житті усе, що відносилося до любові Бога та ближніх. Коли пастухи прибули, щоб побачити народженого Сина Божого, а згодом, розповідали про те, що бачили: «Усі, що почули, дивувалися сказаному пастухами. Марія ж зберігала всі ці слова, збираючи їх у своїм серці» (Лк 2,18-19). Дуже глибоко зауважив євенгелист Лука реакцію людей, що «дивувалися» від почутих слів, які мовили пастухи, а Марія зберігала слова у своєму серці. Марія ґрунтовно жила словами, які відносилися до Бога та до ближніх. Ставаймо учнями та ученицями Марії, яка жила скромно, не претендувала, щоб її зауважувати, хвалити чи про неї говорити? Богородиця завжди знала своє місце у житті й постійно розширювала для Бога місце у своєму серці, кого любила й з великим трепетом берегла!

Джерело