Неділя самарянки
Ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої.
Йо 4,5–42
Історія самарянки розкриває важливий аспект воскресіння Христового – утверджує віру, що Христос, як Бог, Який воскрес із мертвих, є основою життя та джерелом добра для людини. Розмова Спасителя з самарянкою показує дорогу до цього джерела, якою є правда й любов.
Важливим природним даром для життя усіх живих істот є вода. Майже нічого на землі не відбувається без участі води. Вода оживляє рослини й тварин, присутня в роботі техніки, служить для передачі тепла та охолодження, підтримання чистоти. Науковці також дослідили, що близько двох третин маси тіла людини становить вода, тобто шістдесять – вісімдесять відсотків.
Серед різних людських потреб важливе значення мають їжа та напій. Вони дають здоров’я й силу до праці. Людина може якийсь час прожити без їжі, але неможливо обійтися без води чи напою.
У розмові з самарянкою Ісус говорить про духовну воду, протиставляє звичайну «воду» іншій «воді живій», яка є символом правди та любові. Як земна вода конче необхідна для життя, так само душа людини потребує ,,духовної води” Божої любові. Разом із фізичним прагненням води, людина має також духовне прагнення. Одним із прагнень є бажання щастя: тривалої, безумовної і досконалої любові, яку може дарувати нам тільки Бог. Самарянка була зосереджена лише на матеріальному вимірі свого життя і тому дивується, що Той, Який із нею розмовляє, пропонує їй воду, а сам навіть немає чим зачерпнути. Часто людина робить одну і ту саму помилку, міркуючи, що інша особа зможе задовольнити її прагнення, ідеалізує другу людину, а потім, розчарувавшись, вважає, що помилилася в ній і починає шукати іншу. Але такий пошук буває безуспішним. Людина не знаходить в іншій особі здійснення своїх бажань, заспокоєння почуттів.
Зустріч Христа з самарянкою відкриває нову дорогу до щастя, яким є Христос, Його правда й любов.
Правда показує дорогу до добра, до Бога, Який є джерелом усяких дарів і захищає від зла. Пізнавши правду про Ісуса, Він допомагає нам пізнати справжні цінності, які приносять добро та щастя особисте, подружнє, сімейне, земне й вічне. А любов дає силу здобувати добро й наповнятися ним. Зокрема створює міцну єдність із Богом – джерелом добра. До Нього можемо звертатися завжди й мати певність, що отримаємо все необхідне в житті. Зможемо заспокоїти духовну спрагу, усі потреби своєї душі.
Спосіб розмови Ісуса з самарянкою, її навернення показує дорогу до Божої правди та любові. Наше пізнання Бога є поступовим: лише крок за кроком можемо пізнати Його в міру нашої готовності жити Божою правдою та любов’ю. Бог має особливу педагогіку, яку застосовує до нас, і ніколи не тисне, щоб ми відразу змінилися. Ісус не змінював самарянку силою, а духом лагідності. Так сьогодні Христос поволі відкриває нам правду про життя, про Себе, наскільки ми готові її зрозуміти й прийняти. Тому маємо бути терпеливими до себе й до інших. Не лякаймося, що не можемо змінитися відразу. Будьмо витривалими у пошуках Бога, розумінні Його правди, пізнанні любові: молитві, Літургії, Святих Тайнах. Бог потребує часу, щоб працювати над нами, аби Його правда й любов глибоко закоренилися в нашій душі й принесли щедрі плоди. Змогли заспокоїти духовну спрагу справжнього щастя.
Історія самарянки, а також сучасних «самарян» і «самарянок» свідчить про те, що вони шукають щастя в людині чи в речах, а тому ніколи його не знаходять. І ходять по замкнутому колу від одного кохання до іншого, від одних речей до других, руйнуючи самих себе. Бо земні речі недосконалі й не можуть допомогти потребам душі. Лише Божа любов досконала й здатна заспокоїти усі потреби людини.
Подібною пасткою є підміна духовних потреб матеріальними. Відчуваючи духовний голод, і не відповідаючи на нього правильно – служінням Богові, Його правді й любові, людина починає служити ідолам: своїм забаганкам, надуживанню їжі і пиття, марнославству, нечистоті, тощо… А ці пристрасті, ставши богом для людини, поневолюють і нищать її.
Роздумуючи про навернення самарянки, яка знайшла щастя в Ісусі, спитаймо себе: Де я шукаю своє щастя? Чи те щось або хтось, з якими ототожнюю своє щастя, зможе задовольнити мою потребу любові? Чи часом не бігаю за тим, хто не в стані наповнити мого серця, і задовольнити моїх потреб? Чи джерелом мого щастя не є лише матеріальні речі, подібні до земної води, яка не може загасити духовну спрагу, заспокоїти бажання душі, прагнення досконалої правди та любові. Шукаючи в житті справжнє щастя, розмовляймо часто на цю тему з Ісусом на молитві й пригадуймо собі слова Христа як надійний дороговказ до щастя: ,,Я – дорога, правди і життя” (Йо 14,6), ,,Хто приходить до мене, не голодуватиме, хто в мене вірує, не матиме спраги ніколи” (Йо 6,35), ,,Щоб у вас була моя радість і щоб ваша радість була повна” (Йо 15,11). Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист