«Життя Блаженнішого Любомира було школою віри», – Владика Андрій Хім’як
31 травня 2025 року, в крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві, відбулася Панахида з нагоди восьмої річниці відходу до вічності Блаженнішого Любомира (Гузара). Молитву очолив Владика Андрій Хімʼяк, Єпископ-помічник Київської Архиєпархії.
До спільної молитви долучилися о. Павло Локоть, Постулятор беатифікаційного процесу Блаженнішого Любомира, священники Патріаршого Собору та численні віряни, які прибули, щоби вшанувати пам’ять свого духовного отця і наставника.
Звертаючись до присутніх, владика Андрій поділився особистими спогадами та духовними роздумами про постать Блаженнішого Любомира:
«Вісім років тому, увесь світ сколихнула новина про те, що відійшов до Господа Кардинал Католицької Церкви, наш Патріарх — Блаженніший Любомир. За два дні до своєї смерті він ще самостійно увійшов до лікарні. Ми молилися, сподіваючись, що він повернеться додому… Але Господь покликав його до Себе, до вічності, туди де усі ми прямуємо. Його місце спочинку — цей Патріарший собор — стало особливим місцем паломництва. Сюди приходять, як до святого місця, щоб молитися, просити, дякувати».
Відтак Владика Андрій підкреслив особливу духовну харизму Патріарха, його любов до людей, Церкви та молитви:
«Він звертався до Бога словами: “Татуню”. Це слово містить в собі глибину довіри, близькості й любові. Він жив не для себе, а для Церкви і свого народу. Ми віримо, що сьогодні він є нашим заступником у небі. І просімо, щоби Господь через дію Святого Духа дарував нам ті харизми, якими жив Блаженніший — глибоку віру, щиру любов, мир, надію».
По завершенні Панахиди, спільнота «Покоління Любомира» організувала пам’ятний захід, під час якого згадували духовну спадщину та слово Блаженнішого Любомира — як дороговказ для сьогодення та майбутнього.