Ятрить і ніколи не вщухне… Бо в цих ранах – пекуча вічність.

Спогади про їхні перші кроки, маленькі перемоги, мрії, усмішки. Згадки про дивакуваті запитання, якими вони сипали на всі боки. Адже прагнули знати все. Хотіли жити на повну.

І жили б… Але їхні голоси стихли назавжди. Через ворога, який давно втратив людяність.

В пам'ять про загиблих дітей у тиші завмерла й вся Дніпропетровщина. У кожному її куточку сьогодні була німа тиша. Мовчання, після якого загомоніли дзвіночки. Тендітні та такі різні, як хлопці й дівчата, яких втратили.

Цей щемливий ритуал назавше з нами. На спомин про наших малих.