Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію з нагоди молодіжної прощі до Духовного відпустового центру УГКЦ в Новосілці. З владикою співслужили отці-салезіяни Святого Івана Боско, УГКЦ, голова Комісії у справах молоді Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Орест Єлізаров та інші священнослужителі, які супроводжували молодь у цьому паломництві.

Звертаючись до прочан, Архиєрей зазначив:

— Подорож святого апостола Павла до Риму продовжувалася… Учасники подорожі пережили неймовірні випробування, бо моряки та присутні на кораблі не послухалися Павла. Апостол радив, щоб не плисти, бо він мав неприємні передчуття відносно плавби у місці, що звалося Добра Пристань, недалеко міста Ласея (пор. Ді 27,7). Але ніхто його не послухав, бо повіяв південний вітер і сотник довіряв керманичу корабля та власникові, щоб пускатися у плавбу. Уже на другий день супротивний вітер спровокував бурю, яка безнадійно кидала кораблем. Вантаж та спорядження кидали в море, щоб облегшити корабель й спасти життя. Святий учень повідомив корабельників, що йому з’явився Божий ангел й промовив, що ніхто не загине, бо Павлові потрібно стати перед кесарем. Згодом, корабель сів на мілину, усі стали вибиратися на сушу, а перед тим, Павло закликав, щоб щось з’їли, бо був уже для усіх чотирнадцятий день без їжі. Коли вибралися на берег, довідалися, що це був острів Мальта. Мешканці острова гідно поставилися до прибулих, було холодно та падав дощ. Павло назбирав хмизу та поклав на вогонь, звідти виповзла змія й вкусила Павла в руку. Тубілці, які побачили це, судили, що, мабуть, цей чоловік вбивця, хоч врятувався на кораблі, однак, йому не судилося жити. А Павло стряс змію у вогонь і не потерпів жодної шкоди. Присутні очікували, що Павло спухне й помре, а його не охопило жодне захворювання. Тоді тубілці змінили думку й назвали його богом.

Господь був з Павлом, якому цей вірив та надіявся! Батько начальника острова хворів на пропасницю та червінку; Павло прибув до нього, помолився, поклав на нього руки й оздоровив його. Коротко застановімося на тому, що Господь заради апостола Павла, щоб той прибув у Рим свідчити про Христа, зберіг його на морі від розбиття корабля та неминучої смерті, а з ним врятувалося 276 осіб. Потім, укус змії, що не спричинив Павлові смерті, якої так очікували тубільці!? І святий Павло своєю вірою в Бога, зцілив хворого чоловіка від пропасниці та червінки, а потім, цілі черги хворих приходили, щоб оздоровитися від захворювання. Звичайно, це не сила Павла, але Господь оздоровляв хворих та чинив різні чудеса, задля вибраної посудини Павла! Поволі, з місця на місце переїжджав Павло з усіма – то морем, то сушею й добралися до Риму… Павло був вдячний Богові, що оберігав його та привів аж у Рим. У місті нього підійшли юдеї, яким він заявив про себе, але вони не мали жодного повідомлення чи свідоцтва про нього. Павло говорив їм про Боже Царство, про Ісуса Христа та закон Мойсея – одні вірили його словам, інші відходили, не увірувавши.

Завданням Павла було сіяти слово Боже, а Господь давав ріст у міру того, як народ повірив у Бога. Два роки глибокої катехизації провів апостол з народом, який прибував до нього, навчаючи про Ісуса Христа, як Спасителя світу. Він був ув’язнений, але не турбувався своїм станом, лише спокійно розповідав людям про Ісуса Христа, про Царство Боже, про Мойсея та його закон – піклувався спасінням ближніх. Божий мир охопив його духа і він, готовий на усе свідчив про Христа, якого став вірним та радісним в’язнем!

Ось, маємо для роздумів уривок тексту святого євангелиста Івана, який описав зустріч Ісуса Христа зі своїми апостолами після воскресіння. При цій зустрічі Господь звертався до апостола Петра й тричі запитував: чи Петро любить його. Спочатку учень поспішно відповідав, що любить Ісуса, але, коли почув третій раз це саме запитання, Петро засмутився й відповідав, що Господь знає про його любов до нього. Ісус доручив йому пасти стадо й додав: «… коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, простягнеш свої руки й інший тебе підпереже та поведе, куди не захочеш» (Ів 21,18). Тут Господь не тільки виправляв помилку триразового відречення Петра від Ісуса у дворі архиєрея, але бажав почути й переконати Петра, що він повинен любити Ісуса не лише словами, але практичним життям.

Спаситель вказував Петрові, що йому прийдеться віддати життя з любові до Сина Божого, піти туди, куди він не хоче!? Господь натякнув своєму апостолові про смерть, якою він прославить Бога! Коли за Ісусом і Петром подався апостол Іван, Петро поставив питання Ісусові: «… Господи, а цей чого?» Ісус відповів Петрові, що це не його справа втручатися в життя інших, Бог знає долю кожної людини – додав до відповіді Петрові: «… Ти йди за мною».

Тут можна дуже багато чого навчитися, найперше, що Ісус, мимо того, що учень Петро відрікся його аж три рази, правда, не сім разів (пор. Мт 18,21), Господь не змінив свого призначення: «Я тобі кажу, що ти – Петро; і на цім камені Я збудую свою церкву, і брами пекла не здолають її» (Мт 16,18). Син Божий довіряв апостолові Петру, хоч цей помилявся, був невірний у певних речах. Всемогутній знає усі обставини, в яких знаходиться людина, тому милосердно споглядає, навіть, на її грубі помилки. Святий євангелист Іван написав, що його свідоцтво правдиве, але ще існує так багато речей, яких він неспроможний описати, а світ неспосібний вмістити Господньої глибини довершених справ!

Дякую усім учасникам та організаторам молодіжної прощі, яку ми завершуємо спільним молінням Служби Божої! Хай Господь усіх благословить, а Святий Дух надихає, довершувати благородних справ в нашому житті на його славу та спасіння людських душ!

Святий Душе, благаємо тебе, просвіти своїм світлом наші уми, щоб ми ревно трудилися над спасінням своїх душ; а владних осіб цього світу, Боже, надихни духом миру, щоб завершили війну. Амінь.

Джерело