Галина Парасюк,

кандидат історичних наук,

архівіст Українського Національного Музею  в Чикаго

 

Всесвітню виставку Поступу Прогресу 1933 року у Чикаго присвячували століттю створення міста, і вона знаменувала демонстрацію усіх найновіших досягнень людства в галузі науки, техніки та мистецтва. Ідея її втілення полягала у побудові форту із виставковими павільйонами вздовж берега озера Мічиган, щоб порівняти початки міста і той розмах, якого досягнуло Чикаго за сто років, – кількамільйонне місто із хмарочосами, театрами, музеями. Відкриття виставки запланували на 1 червня 1933 року.

Участь у виставці стала справою честі кожної цивілізованої держави світу, що хотіла заявити про свої прогресивні досягнення та унікальну культуру. Українська громада постановила собі, що український павільйон обов’язково має бути представлений у Чикаго. Перші засідання активних українських діячів громади відбувалися більш як за рік до початку виставки. Протоколи Виставового комітету писані простим олівцем у звичайному зошиті зберегли історію попередніх обговорень і планів влаштування павільйону. Виставовий комітет, так назвали українці свою ініціативну групу, до якої увійшли сімнадцять осіб, очолив її Мирослав Сіменович. Іван Ковалик, Теодор Белегай, Степан Куропась, Мартин Барабаш, Юліян Маслей, Микола Подвайцєтний (Подний), Микола Драган та інші члени почали збір коштів на павільйон. Найперше потрібно було надати справі розголосу, для цього збирали масові віча та розгорнули інформаційну кампанія  в українській пресі. “На павільйон і влаштування гідної виставки, – писав Мирослав Сіменович, – нам потрібно 50 тисяч долярів”.

Відозви на зібраннях закликали: “Всі Разом! Нехай не буде ні одного українця, ні одного товариства, ні одної кольонії українців, котра б не докинула б своєї цеголки до будови Українського Павільйону! Покажім всьому світу, що ми культурний нарід. Візьмем участь у виставці і не уступим у боротьбі, допоки не здобудемо самостійну і соборну Українську державу!”.

Заклики та відозви друкували для українців у Сполучених Штатах, Канаді, Аргентині, Бразилії. Час відкриття Світової виставки Поступу Прогресу наближався, однак не меншало і проблем у організаторів Павільйону. Слід нагадати, що тривала велика депресія, і фінансові проблеми не дозволили зібрати очікувані 50 тисяч доларів. Деякі країни, до прикладу Польща, не спромоглася на свій павільйон.

Українці змогли, попри труднощі, павільйон почали споруджувати. Великими зусиллями давався цей проєкт українській громаді, адже напередодні закладення наріжного каменю, місце для Українського павільйону було змінено: “В останню хвилю, Українська Виставова Корпорація, через ріжні причини технічної натури, рішила зрезигнувати (скасувати, відмовитися) з місця на Виставовім Острові, на якім малося на думці будувати павільйон. Український павільйон повстане в сусідстві з Транспортейшен Білдінг, на головнім виставовім терені коло озера Мічиган. Фахівці признали це місце краще від попереднього…Українські архітектори й артисти гарячково працюють над викінченням ріжних подробиць зверхнього вигляду павільйону…”

Урочисте закладення наріжного каменя відбулося рівно о полудні 14 квітня 1933 року при “Великім здвизі народу. Точно в полудне д-р Мирослав Сіменович, голова Української Виставової Корпорації, відкрив свято короткою промовою і зазначив рискалем основи під Український павільйон. Пані С. Чижович від імені Старого краю привітала українське громадянство з нагоди свята і закінчила гарячим закликом до співпраці. Другим бесідником була Маруся Бек, абсольвентка права з Пітсбурга. Пані Бек промовляла по англійськи. Вона підчеркнула значіння вистави для української молоди, яка не знає своєї батьківщини. Опісля від імені шікаговської вистави і її головного заряду привітали українців у теплих словах майор Страйкменс і майор Кітінг, які висловили впевненість, що Український павільйон стане окрасою Світової Вистави. По закінченню церемонії відспівали національний гімн український і американський” – писала газета “Свобода”.

До відкриття Українського павільйону залишалося півтора місяці, тому комітет з питання організації виставки, невтомно збирав кошти, яких вкрай бракувало…адже відповідно до звітів комітету, за чотири з половиною місяці до відкриття павільйону було зібрано тільки 1 600 доларів із 20 тисяч необхідних. В українській пресі наводили приклади успіху і важливості мати свою виставку: “Crystal Palace” на виставці у Лондоні 1851 року (Great Exhibition), яку відвідало 6 мільйонів відвідувачів; світовий розголос про сталеварного магната Альфреда Круппа, що виставив на тій же ж Лондонській виставці “Little Block” сталі вагою в одну тонну і перевершив британський “Monster Block”, що важив 500 кілограмів; Ейфелева вежа заввишки 300 метрів, яку продемонстрували на Світовій виставці 1889 року в Парижі…

Заклики зробили свою справу і напередодні відкриття Українського павільйону збір коштів пожвавішав, в кожному номері газети “Свобода” друкували фінансові звіти та імена жертводавців.

Зміна місця під павільйон “Україна” став не єдиною непередбачуваною несподіванкою. Організатори Світової Виставки вирішили перенести дату відкриття з 1 червня на 27 травня, додавши поспіху й українцям, які ще очікували експонати з України та Європи, бо їх пересилка була доволі коштовною, – за доставку виставкових предметів для павільйону потрібно було заплатити тисячу триста доларів, а грошей не вистачало…

27 травня 1933 року о 10 годині ранку почали урочисту церемонію відкриття Всесвітньої виставки Поступу Прогресу. За спогадами учасників відкриття, найбільше вразила урочиста хода представлених національностей (“Salute of Nations”). Кожна група налічувала 17 осіб, попереду несли прапор держави, отож, українці несли синьо-жовтий стяг. Коли група рівнялася із красунею “Міс Америка”, вона зупинялася, і оркестр грав національний гімн, виголошували найважливіші досягнення. Україна пролунала як славна козацька держава. Після завершення урочистої ходи, кожен зміг відвідати виставки. Юрба гостей ринула до “української хати”, – послухати концерт на літній сцені, – хор Бенецького виконував українські пісні, танцювали на сцені вихованці Василя Авраменка, лунав український джаз. Гості поспішали посмакувати українськими стравами в ресторані павільйону.

Вечір відкриття вразив запалюванням вогнів Всесвітньої виставки від променя зірки Арктурус, який потребував 40 років, щоб добратися до Землі. Чотири чиказькі обсерваторії працювали над проєктом. Павільйони розповідали про історію Чикаго, чи пропонували прогулятися вулицею Парижа, або ж потрапити в джунглі із справжніми хижаками, кружляв у небі спеціально споруджений дирижабль “Граф Цепелін”, на шоу виступали зірка Джуді Гарленд та Хел Перл, прозваний королем органу.

Виставкових залів павільйону “Україна” ще не відчинили на момент відкриття, тривала робота із облаштування експозицій.

Очевидець подій писав: “Усі американські газети помістили знимку нашого павільйону. Єс, панове, одну з найбільших прикрас цілої Світової Вистави в Шикаго. А по Хаті скрізь – великі ще не розпоряджені пакунки – то різьби Архипенка. Ось їде трок з народнім мистецтвом. Ось засапаний гонець від “Вестерн Юніон” такому самому засапаному директорові Українського Виставового Комітету подає телєграму. “Ну, слава Богу, вже їдуть експонати від наших малярів з Парижа!” Там ззаду метушаться робітники, малярі, артисти, співаки, танцюристи. Справжній Сорочинський Ярмарок. Наш павільйон відкриють у суботу, неформально, так як неформально будуть відкривати інші павільйони. Ніхто ще не готовий. То наше щастя, бо не готові й ми”. У газеті “Америка” про заплановане відкриття зазначали: “За кілька днів відбудеться офіціальне отворення павільйону. Тим часом, маємо прегарну Хату, з которої далеко видний синьо-жовтий прапор, манить до себе своїх і чужих”.

Заплановане на 10 червня відкриття павільйону “Україна” перенесли на 25 червня. Вражали зали української виставки, – окрема виставка українського скульптора і художника Олександра Архипенка з 25 його скульптур та 20 картин; виставка картин українських митців з Франції – Василя Кричевського, Василя Перебийніса, Олександра Савченка-Бельського,  з Праги – Миколи Бутовича, з Бразилії – Віктора Цимбала, з Аргентини – А. Коршівського;  виставкова зала народного мистецтва з Галичини, Буковини, Волині; карти України, підготовлені науковцями Господарської Академії в Подебрадах; виставка українських книг, філателії та нумізматики; виставка світлин Українського Фотографічного Товариства (УФОТО).

Отож, дев’яносто три роки тому, 27 травня 1933 року, відкрили павільйон із написом “Україна” та синьо-жовтим прапором на маківці будівлі. Український павільйон у Чикаго засвідчив існування України на рівні з усіма державами (сто різних країн були представлені на Світовій Виставці). Українці отримали унікальну можливість – мати свій павільйон, де майорів прапор вільної України, на верхівці – тризуб.

Успіх Українського павільйону, грандіозність проєкту та колосальна праця людей, що доклалися до здійснення мети, – заявити про Україну на рівні з усіма державами, – велика історія, яку потрібно знати.

Матеріали і фото з архіву Українського Національного Музею в Чикаго.

 

  

Джерело