🇺🇦⚓ Позивний «Портний» — не випадковий.
Владислав із перших днів повномасштабного вторгнення не сидів склавши руки. У 17 років він замість того, щоб тікати за кордон, пішов працювати на швейну фабрику, де з дівчатами волонтерами допомагав виготовляти маскувальні сітки та спорядження.
«З нами зв’язувались благодійні організації — привозили рулони понбонду. Я розкладав і нарізав його на стрічки. Потім дівчата вплітали — ми всі працювали на фронт».
Саме так хлопці й назвали його «Портним».
Зараз Владиславу — 21. Він не втік. Не перечекав. А добровільно підписав контракт за програмою «18-24» та вступив до лав 34-ї бригади берегової оборони 30 корпусу морської піхоти.
«Хотів допомагати не лише руками. Подав заявку через «Резерв+». Першими перетелефонували саме з 34-ї. І я відразу погодився».
Хлопець пройшов шлях із мирного містечка — до бойового підрозділу. Позаду — цивільне життя, попереду — навчання, підготовка, бойове братерство.