Річниця збиття Іл-76 — не просто дата в календарі. Це глибока рана в серці країни, що й досі не загоїлася.

У ніч з 13 на 14 червня 2014 року український військово-транспортний літак, який заходив на посадку в луганському аеропорту, був підступно збитий російськими найманцями. На борту перебували 49 наших громадян — 40 десантників 25-ої окремої повітрянодесантної бригади та 9 членів екіпажу. Усі вони загинули.

Вони летіли туди, де вже гриміла війна, — не для того, щоб атакувати, а щоб боронити. Вони мали жити, мріяти, кохати, повертатися додому. Але політ обірвався в небі, яке більше не було мирним…

Для близьких загиблих — це особистий біль, якому немає ліку. Для побратимів — втрата, яку не заповнить жодна нова ротація. Для країни — символ жорстокої ціни, яку ми платимо за свободу. Але водночас це приклад безмежної відваги, гідності та самопожертви.

Ми несемо їхні імена крізь роки, через кожне нове випробування. Вони — серед тих, хто став фундаментом нашої боротьби. Вони — ті, заради кого ми не маємо права здатися. Їхня смерть — не просто трагедія, а заклик не забути, не пробачити й не зупинятись, допоки Україна не стане вільною, цілісною і безпечною.

Ця річниця також нагадує, що війна почалася не в лютому 2022-го. Вона триває вже понад одинадцять років, і кожен з тих років написаний кров’ю. Ми досі виборюємо не лише території — ми боремось за людей, за справедливість, за пам’ять.

Схиляємо голови перед полеглими. Світла їм пам’ять. Вічна слава героям Іл-76. Вічна слава усім, хто віддав життя за Україну.

Ми пам’ятаємо. Ми продовжуємо боротьбу. Ми переможемо — заради них.