15 червня 2025 року, у храмі Зіслання Святого Духа в м. Львові, у неділю Всіх святих, владика Володимир очолив Божественну Літургію та уділив священиче рукоположення диякону Тарасові Ткачу. У проповіді Владика звернув увагу на те, що святість — це покликання кожного християнина, і свято Всіх святих є «іменинами» Церкви — нагадуванням, що наше життя має мету. Святість не є ідеалом для досконалих, але для тих, хто ставить Бога на перше місце і живе Його любов’ю.

Основні акценти проповіді:
Неділя Всіх Святих — це своєрідні іменини Церкви, бо її місія — освячення.
Святість — це не досконалість, а щире життя з Богом, без фальші.
Святий — це не сумний фанатик, а нормальна, цілісна особа.
Сьогодні Церква вшановує як канонізованих, так і «маленьких» святих — зокрема з наших родин.
Святі — це тренери нашого духовного життя, на яких ми маємо рівнятись.
День батька — нагода згадати про жертовність батьків, особливо під час війни.
Священиче служіння неможливе без духовного батьківства.

Неділя «іменин» Церкви
Ми святкуємо першу неділю після П’ятидесятниці. Вона називається неділею Всіх Святих. Відразу приходить на думку таке порівняння: в першу неділю після дня народження Церкви ми святкуємо своєрідні іменини. Бо слово «святість» вказує на покликання християнина, на його життєве завдання. Тобто, ціллю життя є святість. Сьогоднішнє свято є результатом дії Святого Духа. Але ніхто не може нас зробити святими без нашої згоди.

Святість — не для перфекціоністів
Що значить для вас це слово – святий? Ніби нескладне питання, на яке можна легко відповісти, але не завжди вдається так жити. Бути святим – означає поставити Господа Бога на перше місце в своєму житті. В Божому просторі, в Його люблячих обіймах ми можемо бути собою, без жодних штучних фасадів. Це не є свято перфекціоністів, досконалих людей. Але ці люди не побоялися бути людьми з усіма немочами. Ми сьогодні про них пам’ятаємо, бо людина вважається мертвою лише тоді, коли про неї ніхто не пам’ятає.

Святі — як норма християнства
Прагнення святості актуальне на кожному етапі історії чи притаманне кожній культурній епосі. Також сьогодні, навіть коли відчутна тенденція споживацтва, секуляризації.
Євангельське слово сьогоднішнього дня нагадує, що Господь Бог має бути нам дорожчий ніж такі близькі особи як батько і мати чи діти. Тут не йдеться про те, що потрібно інших ненавидіти, а ставити Бога на перше місце, тоді все інше буде тоді на своєму місці. Якщо задля наслідування Ісуса Христа чи для служіння добру чогось відрікаємося, то отримуємо набагато більше. А також радісну вічну перспективу. Таке запевнення отримує апостол Петро.

Дехто має стереотип, що святі – це такі сумні, строгі люди. Ні, сумний святий якраз є сумнівний святий. Святість не є релігійним фанатизмом, а робить нас якраз нормальними, адекватними людьми. Таких людей не бракувало в історії Церкви.

Свято «маленьких» святих
Неділя Всіх Святих є дуже радісна, тому що дарує нам мотивацію посеред можливих розчарувань і поразок, серед болів війни. В центрі уваги стоять не лише великі імена канонізованих святих, а також безконечне число тих, які можливо не були зауважені. Але вони жили в Божій присутності, Бог не менше обдаровував їх своєю любов’ю. Тому сьогодні є свято також «маленьких» святих.
Йдеться також про тих, які відійшли до вічності з наших родин, наших батьків, друзів, а також багато тих, імена яких невідомі, які десь в історії чи в сьогодення посвятили своє життя на служіння ближнім. Або, як ми говоримо в наш час, на соціальне служіння.
Ми вшановуємо всіх святих, які прославилися впродовж століть аж до нинішнього дня. Ми дякуємо нашим попередникам за їхнє служіння. Святі – це тренери нашого духовного життя. Ми на них прагнемо рівнятися, їх наслідувати. Але це вимагає чимало зусиль, тренувань, а трапляються і помилки.

Священство і батьківство — шляхи до святості
Церква нагадує також нам про наше покликання – бути з Богом, бути святими. Це свято святих і тих, хто ще в дорозі, хто вміє правильно інвестувати своє власне життя.

Сьогодні є також День батька. Скільки людей, батьків віддає своє життя, захищаючи нас в час новітньої війни. Це найвищий прояв любові.
Ми стаємо учасниками священичого рукоположення нашого співбрата Тараса. Батьківство є одним з вимірів священства. Без батьківської любові до людей неможливо їм служити, душпастирювати. Молімося, щоб Господь Бог дарував Тарасу чисте й бездоганне священство, як це виголошує диякон в ектенії рукоположення.

Святість для нас усіх – це не лише якась далека перспектива, вона дотикає мого життя тепер. Тому нехай нинішній недільний день буде нашим особистим святом.

Джерело