🥹”Мріяв вижити, щоб побачити рідних”: історія захисника Маріуполя Володимира Чертушкіна

🥹"Мріяв вижити, щоб побачити рідних": історія захисника Маріуполя Володимира Чертушкіна
🥹"Мріяв вижити, щоб побачити рідних": історія захисника Маріуполя Володимира Чертушкіна
🥹"Мріяв вижити, щоб побачити рідних": історія захисника Маріуполя Володимира Чертушкіна

🥹"Мріяв вижити, щоб побачити рідних": історія захисника Маріуполя Володимира Чертушкіна

🪖У мирному Маріуполі Володимир Чертушкін працював журналістом. Перед повномасштабним російським вторгненням він став пресофіцером маріупольського підрозділу 109-ї окремої бригади Тероборони. 24 лютого у Володимира було день народження.

"Я думав відсвяткувати його спочатку з панами офіцерами, а потім у колі друзів та сім'ї ввечері. Моя дружина десь о 5:20 вже прямувала на роботу. А я з донькою мав піти до гімназії. О 5:30 мені зателефонував черговий офіцер, сказав: всім зібратися через годину на місці збору", – розповів Володимир виданню "Суспільне"

💔Більше він з родиною не бачився. Якийсь час вони могли спілкуватися телефоном, але невдовзі зв’язок повністю зник.

"Мій товариш, офіцер, десь 7 березня заїхав до них додому, передав привіт від мене, а вони передали мені нарешті подарунок на мій день народження. Дитина малюнок намалювала для тата — "Тато, дякую тобі за все", – згадує захисник

Володимир перебував у лікарні №3: переносив поранених, ліжка, матраци, допомагали там чим могли медикам. 16 березня командування віддало наказ рухатися на територію "Азовсталі". Далі була оборона меткомбінату та російський полон.

"Були і тортури, і побиття якісь. Психологічний тиск. Там на півдня могли увімкнути радянські пісні: "День Перемоги", "Катюша", пісні Віки Циганової, або увімкнути історію Великої Вітчизняної війни, яку ми потім за пів року вивчили на зубок", – згадує Володимир

🥲Оборонець каже, що у полоні допомагала триматися християнська віра та віра в те, що він побачить рідних. Дружина та донька наприкінці березня змогли вибратися з блокадного Маріуполя. Ходили на акції-нагадування про полонених та чекали на повернення Володимира. 14 червня він зателефонував вже на рідній землі🇺🇦

"Це сльози, одразу сльози щастя — це вже не ті сльози, які були в мене три роки. Це сльози щастя неймовірного. У доньки одразу теж сльози і ми стали всі обніматися, цілуватися, що почули нарешті голос рідної людини. І тепер все буде добре", – згадує дружина Ганна

Тепер родина разом! Чекаємо на повернення кожного захисника та захисниці Маріуполя та України! 🫂

Джерело