Проповідь Преосвященного владики Тараса, в день свята Преображення Господнього, 6 серпня 2025 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогодні нас зібрало на Господню Гостину величне свято Преображення Спасителя, торжество, в якому відкривається таємниця Божої слави, явленої в Ісусі Христі. Це не просто спогад про виняткову подію, яка сталася на горі Тавор, але і об’явлення нашого особливого духовного покликання: змінитися, обновитися, стати носієм Божественного світла у цьому світі.

Господь взяв трьох найближчих учнів – Петра, Якова і Івана – і піднявся з ними на високу гору. Там, під час молитви, Ісус Преобразився. Його лице засяяло, наче сонце, а одяг став білим, як світло. Божественне сяйво не просто променіло з обличчя Спасителя як людини, але виявило Божественну славу, яка в Його особі була прихована від людських очей. Господь так показав учням ким Він є насправді – не лише вчителем, пророком, але Божим Сином, який прийшов у світ, щоб спасти людство. Господь явив учням славу свого Божества перед стражданнями, щоб зміцнити їхню віру, і коли вони бачать Його розп’ятим, то не рішили, що Божий план спасіння людства зазнав краху.

На Таворі поруч з Ісусом з’явилися Мойсей та Ілля – представники Закону і Пророків. Вони говорили з Ним не про чудеса чи славу, а про Його страждання і смерть у Єрусалимі. Присутність Мойсея, який помер, та Іллі, що був узятий живим на небо, стверджують, що Христос є Господом живих і мертвих. Він сам є звершенням всього Божого спасительного плану. Хрест, знак людського прокляття, Він вчинив дверима до воскресіння, тому хрест і слава в особі Ісуса нероздільні. У світі, де люди бояться страждань і шукають лише комфорту, Христос нагадує: «Хто хоче йти за Мною, нехай візьме хрест свій».

Заключним акордом Таворського об’явлення є голос Бога-Отця, який лунає з хмари, що оповила наляканих апостолів: «Це Син Мій возлюблений, Його слухайтеся». Отчий заклик є невідклично звернений і до нас: слухати Христа не вибірково, а в усьому: і тоді, коли Його слова приносять нам радість, і коли вони закликають нас до хреста та жертви.

Подія на Таворі є знаком сильної та живої надії, яка наближає нас до розуміння найголовнішої істини: дорога до перемоги над злом, гріхом і смертю проходить через хрест і терпіння. А Преображення, як незаперечний передвісник Воскресіння, є нам світлом посеред темряви на дорогах до наших «Голгоф».

У сучасному світі, де панує гонитва за швидкими успіхами, технологічним прогресом і матеріальними досягненнями, часто втрачаємо головне – розуміння сенсу життя, духовних цінностей та віру у вічність з Богом. Можна змінити закони, створити нові технології, але якщо вони не роблять нас благороднішими, добрішими, чистішими, а наші серця залишиться егоїстичним і темним, то всякі зміни принесуть більше шкоди, ніж користі. Тоді у людини, яка забула про Бога та своє покликання до вічного життя, виникає велика небезпека занапастити в неволі «дочасного» свою душу та тіло.

Бог не відкинув людську природу, створену як єдність тіла та душі, і сам став людиною, щоб освятити її ідентичність. Божий Син воплотився щоб в силі його благодаті людина досягла богоподібності. Тому Божою славою є жива людина. А суттю її відкритого для вічності життя є пізнавати та споглядати Бога, і так осягнути остаточну мету свого буття уподібненням Йому в любові.

Світло Преображення засяяло у світі людей з глибини Божественної сутності Спасителя. І щоб побачити це світло, потрібно дозволити йому проникнути у найпотаємніші куточки нашої душі щоб очистити серце від темряви, яка сковує нас: гордості, заздрості, ненависті, байдужості. Апостол Павло вчить: «Перемінюйтесь обновленням вашого розуму». Це заклик не до поверхневих змін, а до глибокого внутрішнього переображення. Тому справжнє наше обновлення у Христі спочиває буттєвою зміною у власному серці через покаяння та навернення до Бога.

Такою є дорога на наш «Тавор», на нашу внутрішню духовну вершину. Апостол Петро, бачачи славу Христа, сказав: «Добре нам тут бути! Зробимо три намети»… Але Христос не кличе нас залишатися на горі. Вона є лише підготовкою до дороги вниз, у світ, у нашу щоденність, куди потрібно нести світло Божої слави: у наші сім’ї, у дезорієнтоване суспільство та у важкі обставини сучасності.

Ми не можемо бути якимись «приватними» християнами, або лише у храмі чи підчас молитви. Христос після Тавору зійшов на Голгофу. І наші життєві шляхи наповнені викликами нести хрести та приймати страждання з терпеливістю і надією. Тому кожен наш крок у вірі – це підйом на гору, а кожне страждання і випробування є поступом до перемоги і вічного життя з Богом.

У наш час, коли світ пропонує легкі шляхи та поверхневі цінності, нам потрібно міцно триматися віри, зберігати мораль і пам’ятати про покликання свідчити про чинну присутність у світі Бога-Спасителя. Бо науково-технічний прогрес, навіть тоді, коли випадає як корисний, без Божої благодаті веде світ до духовного занепаду.

Сьогодні, освячуючи плоди нового врожаю, ми дякуємо Богові за матеріальні блага, але пам’ятаймо, що справжній плід, який Господь очікує від нас – це духовний плід любові, вірності, смирення та терпеливості.

Нехай це свято Преображення надихає нас вийти на власну «духовну гору», зустрітися з Богом у молитві, відчути Його присутність у своєму житті, щоб світло Тавору осяяло наші серця, очистило нас від темряви гріха і зробило вірогідними носіями Божої слави у цьому світі, який так потребує свідків правди і надії. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело