Я зробила б саме таким гасло української контрпропаганди – «Українізація Росії!» Концепція незалежного існування поряд із таким жадібним, жорстоким та вкрай зацікавленим сусідом, як Росія, не працює. Провчивши противника, доведеться його перевиховувати, перековувати, примушувати до суспільно-корисної праці.

І варто було б розпочати з агітації російських підлітків.

Кіра Меркун

За  даними на грудень  2024 року в Росії проживає 19,4 млн. підлітків від 8 до 18 років, причому за всіма віковими групами диспропорція на користь хлопчиків (9 978 000 хлопчиків та 9 440 000 дівчаток). «Надлишок» – ресурс мобілізації, це вже мертві душі на балансі мілітаристської держави.

І Путін рахує не гірше за будь-якого Чичикова. Подумки він  переводить частину живого фонду в неживий, нічого при цьому не втрачаючи, і радісно потирає свої короткопалі рученята.

Чи змиряться завжди незадоволені та некеровані підлітки з долею молодих баранів на заклання, мертвих душ?

Частина підлітків просто мріє опинитися поза Росією, нехай і в Україні, якщо питання стане руба – Україна чи Росія

Підлітків не лише правителі, але й психологи вважають проблемною категорією, у якої бажання розходяться із можливостями, але їх уже не втримати. Слова «ні», «не можна» вони сприймають як сигнал до дії. Вони тестують кордони, і не лише особисті, а й культурні, соціальні, державні. Частина з них просто мріє опинитися поза Росією, нехай і в Україні, якщо питання стане руба – Україна чи Росія. Діти взагалі народжуються не з власної волі. І в підлітковому віці вони задаються питаннями справжнього походження та пошуку своєї «ідеальної» групи, «ідеального» батька.

Українізація Росії неминуче відбудеться за законом обміну ментальностями в умовах занадто довгого та занадто близького тілесного контакту. Обмін тілами загиблих у цій жахливій війні — теж частина загального тілесного досвіду.

Клінч у боксі призводить до того, що зрештою між борцями відбувається обмін психіками. Довго вдивляючись в обличчя іншого, ти уподібнюєшся йому. Так відбувається і з коханими, чоловік та дружина з часом – одна сатана. Так відбувається з дітьми та батьками, так відбувається й із заклятими ворогами. Вони стають страшенно цікавими один одному і буквально вбирають звички, коди поведінки, стиль, і, зрештою, спосіб мислення та життя. Ворог, суперник може бути моделлю для формування. Той випадок, коли від ненависті до любові один крок, від ненависті до ворога до любові до себе, звичайно, але в новому образі. Гра внутрішніх дзеркал настільки підступна, що людина, сама того не помічаючи, перетворюється на свою протилежність. Тіньова частина особистості впізнає себе в неприємному суб’єкті, або групі, і починає швидко виявлятися, виходить на авансцену, витісняючи ідеали та цінності у залаштунках внутрішнього життя. Таким є механізм, з яким і дорослим, зрілим людям впоратися важко, не те що підліткам.

Ворог, суперник може бути моделлю для формування

Механізми перевтілення фатальні, погано усвідомлюються, працюють у фоновому режимі, не піддаються внутрішній регуляції, але можуть керуватися, моделюватися ззовні. Із підлітками завжди так було. Покажуть фільм на кшталт  «У моїй смерті прошу звинувачувати Клаву К.…», а завтра парад самогубств країною. Здетонували внутрішні конфлікти, Тінь вбила Самість, говорячи мовою психоаналізу. Зовнішня подія, не лише кіно, футбольний матч, а й випадок у військкоматі чи на фронті, може резонувати із внутрішніми конфліктами, посилити агресію, суїцидальні мотиви, реакцію уникнення, депресію, панічні атаки, але й мотиви емансипації та протесту.

Українізація Росії – це відповідь на денаціоналізацію України. Психоаналітики порівняли б денаціоналізацію з оскопленням, позбавленням волі та здатності до відтворення і розширення. Українізація у цих термінах – це симетричний процес із позбавлення ідентичності, чоловічих амбіцій у росіян. Страх кастрації та мазохістські бажання розглядалися Фрейдом як ключовий момент у формуванні особистості хлопчика, спосіб подолання страху смерті. Пізніше психоаналітики поширювали цей принцип на правителів та національну ідентичність.

У російській традиції виховання дітей звично залякувати і карати, для хлопчиків це суворий тілесний досвід. Наприклад, іноді малюкам додають горілку у воду чи молоко, щоб вони спали вдень і вночі, не заважали дорослим веселитися, а вранці кидають у ванну з холодною водою, щоб привести до тями. Такий витверезник у домашніх умовах, жорсткіший за російську лазню. Тому  утоплення хлопчиків  дивовижно  збігаються з днями їхніх народжень. Підсудна практика замовчується, залишається безкарною, тому продовжується. Моторошно брати пробу на алкоголь у  маленького потопельника, всі списують на нещасний випадок. У мене був сумний досвід експертизи, підозри підтвердилися.

Росія більше не космічна, а комічна держава з трагічними наслідками для всього світу

У Росії хлопчиків з народження туго завертають у пелюшку, схожу на солдатську онучу. Традицією тугого сповивання американський фахівець з Росії  Ранкур Лафар’єр  пояснює  психопатичний характер росіян, життя в наростанні люті з періодами дикої вольниці.

Оскільки для підлітків тема армії та війни актуальна, вони стають чутливими до будь-яких поворотів долі однолітків, шукають підказки, як жити чи хоча б вижити? Найдієвіший спосіб пропаганди для підлітків – історія подолання юного героя, який зміг переплисти океан, стати зіркою, вилікуватись від онкології, виграти паралімпіаду.

Але російські підлітки на тлі СВО стали черговими героями  кримінальних хронік, а не героїчних саг.

Підлітки, школярі для нинішньої влади – це тема непослуху, неприборканості, а не тема майбутнього країни. Ще недавно вони виходили на протести, як на флешмоби, хіпстери з рюкзачками. Історично склалося, що майбутнє Росії визначають люди похилого віку, які на фінальній стадії деменції почуваються молодими завзятими жеребцями. Не випадково їх і по телевізору показують тільки до пояса. Деяким важко стояти на кривих ніжках, що вже підкошуються.

Російська пропаганда хоч і вважається сильною, має таку ж ефективність, як і армія. Бере числом, а не вмінням. Екрани заполонені шаленими експертами, які повторюють на всі лади схожі «аргументи». Стріляють як з гармат по горобцях, безадресно, ігноруючи принцип цільової аудиторії. Нагадують безглузду масовку, якій наказано кричати «Пожежа!» за будь-якої погоди та обставин.

Пропаганда зацікавлена у нових зеках для майбутніх м’ясних штурмів

Підлітки і так потрапляють у прогалину між дитячою та дорослими аудиторіями. У Росії прийнято дітей відволікати від неприємностей, приховувати правду, забалакувати питання, затикати рота, а у разі надмірної цікавості і карати. А потім раптом починається доросле життя, сьогодні це не армія – школа змужніння, це війна. І непідготовлений молодик занурюється у вир подій, з якими він ще дуже довго не здатен впоратися. Чи буде в нього час навчитися?

Радянська військова пропаганда із підлітків ліпила героїв, пантеон  піонерів-героїв.

Сучасна пропаганда зацікавлена у нових зеках для майбутніх м’ясних штурмів. Із підлітками не церемоняться, поспішають стигматизувати їх як кримінальну групу, пацанів, братків. Педагогічні практики, які просуває путінський режим, черпають із досвіду дресирування собак, не інакше, ніяких витребеньок, жалю. Привчати, відбраковувати і дресирувати, якомога раніше, поки молоко на губах не обсохло! Як кажуть армійські наставники, нехай всмоктують істину «з молотком матері»!

Може, причиною бурхливого розвитку зооволонтерства серед молодих людей є якраз їхнє співчуття та симпатія до себе подібних, відхід в альтернативні активності, пов’язані з турботою та ніжними почуттями, яких не вистачало у довгому та жорстокому дитинстві? Проблема російських підлітків у тому індивідуалізмі, їх треба навчати солідарності. І вчитись доведеться в українців, а не у дорослих росіян, від яких уже ніхто не чекає здатності ні на протести, ні на об’єднання, ні на співчуття, ні на допомогу. Вірус індивідуальної переваги вбив колективну волю.

Запекла боротьба за приєднання України до Росії на наступному витку історії може закінчитися приєднанням Росії до України

Запекла боротьба за приєднання України до Росії на наступному витку історії може закінчитися приєднанням Росії до України. Жодних територіальних амбіцій, нічого російського Україні не потрібно, включно з дітьми та підлітками, своїх би забрати. Але в тому й річ, що, взявшись перевиховувати агресивного сусіда, треба вже зараз думати про майбутнє. Росія має стати проукраїнською хоча б у наступному поколінні. І тут є шанс перехопити ініціативу, бо російська культурна еліта ховається за старі радянські конструкції, котрі стали від часу карикатурами на самих себе.

Кіно копіює успішні радянські фільми про  підлітків у Всесвіті  або про  перше кохання, створює російський Лалаленд, словом, відводить від реальності. За нинішнього стану справ на фронтах, більшості підлітків не доведеться відчути першого кохання, тим більше злітати в космос. Росія більше не космічна, а комічна держава з трагічними наслідками всього світу.

Або одразу після початку війни поставили в «Театре Моссовета» виставу на тему «батьків» і «дітей» «Соло для годинника з боєм». П’єса словацького драматурга Освальда Заградника про те, як онук мріє відправити дідуся до будинку для літніх, щоб разом зі своєю подругою загарбати його тісну квартирку.

Напевно, молодий режисер хотів повторити подвиг Олега Єфремова, який за цією ж п’єсою поставив свою  першу виставу  в МХАТі зі знаменитими літніми акторами, або поговорити про те, що квартирне питання зіпсувало москвичів і жителів інших столиць світу? Сьогодні навіть у назві п’єси звучать обстріли – «…з боєм». Ми чуємо про бої щодня. Часи такі, що контекст формує текст. Колись по-дитячому привабливого та беззахисного дідуся у виконанні Михайла Яншина тепер у холодній жорсткій манері грає Андрій Межуліс, відомий за кінороллю Гітлера («Контргра», 2011).

Дивлячись на цього шаленого вояка в образі ліфтера, думаєш, що сучасні люди похилого віку легко б вирішили питання з житловою площею, здавши онука у військкомат, відправивши на фронт. Почуття беззахисності юності перед маніакальною старістю неможливо позбутися аж до завіси.

З усіх культурних практик у сучасній Росії найавтентичнішою, без пересудів і маячні, залишається поховання, де кожен на свій лад, нехай і на певний час, знаходить спокій і гідність.

Але підлітки не шукають спокою. Ключова тема для підлітка – тема зухвалої втечі, прориву, сходження, протистояння сильнішому та досвідченішому супернику, пошуку інших, відмінних, досконалих. Російські підлітки можуть сприймати українців як величезне, непереможне неформальне об’єднання, яке протистоїть дорослому російському пеклу.

Для них це шанс на інше, не таке підле та безнадійне життя.

Джерело: Кіра Меркун, психолог, для Радіо Свобода

Джерело