Спокійний й неквапливий туристичний центр Чикаго давно не бачив такої кількості людей у вишиванках, з синьо-жовтими прапорами і плакатами, написи на яких змушували перехожих зупинятись. Автівки стомилися чекати, зустрічні перехожі одразу ж звертали у бокові вулички, а люди, густим потоком йшли і йшли, і не було видно ні кінця, ні краю цій строкатій ході.

У неділю, 24 серпня, о 2-й годині пополудні, мегамарш організований Українським Конгресовим Комітетом Америки, відділ Іллінойсу, стартував від Congress Plaza Garden. Спочатку площу заповнили сотні святково вбраних людей з українськими прапорами, десятки громадських й патріотичних організацій, ветерани війни, священнослужителі, студенти й українські родини. У цьому барвистому натовпі, з багатометровими доріжками синьо-жовтих стягів, українськими й американськими прапорами, дитячими візочками, віночками й теплими обіймами знайомих, насправді виникало почуття “єдиної родини”.

Сили вільних людей, яку ніхто у світі не зможе перемогти чи підкорити.

І поплила барвиста ріка через увесь центр Чикаго до історичного мосту DuSable. Розкішні вікна фешенебельних бутіків здивовано глипали на безкінечний синьо-жовтий потік, з туристичних автобусів і катерів нам махали руками, з машин сигналили нам у знак підтримки, а ошелешені туристи знічев’я виймали свої смартфони і починали накручувати відео, підсвідомо відчуваючи важливість історичного моменту.

Виявилось, що посеред цього розміреного і часто байдужого до проблем інших країн і континентів американського життя, з його гучними літніми фестивалями, військово-морськими шоу, пляжними розвагами і щотижневими прем’єрами театральних вистав, ми можемо досить швидко організуватись у багатотисячний мегамарш й голосно (направду голосно) скандувати “Justice for Ukraine!”, “russia is terrorist state!” “Ukraine is not for sale!” “Free Ukrainian prisoners of war”, “Ukraine belongs to NATO”, “Save Ukraine, save the world!”, “Free Ukrainian kids!” та інше.

Діаспоряни попередніх хвиль еміграції і новоприбулі після початку повномасштабної війни українці – учителі, будівельники, бухгалтери, студенти чи страхові агенти – об’єдналися цього дня у важливій місії: змусити американських державників нас побачити й почути.

Діти потомились, поліцейська охорона колони мріяла про ланч і відпустку, люди охрипли від багаторазових скандувань, однак колона вперто йшла до місця мітингу і святкування – на майданчику біля Ріглі Билдінг (The Wrigley Building). Біля арки, що веде на нижні тераси, ми змогли насолодитися виступами наших улюблених діаспорівських талантів.

***

24 серпня ми вважаємо найбільшою гордістю і перемогою українського народу. Ще за радянських часів українці, що рятувалися від переслідувань комуністичного режиму, навіть з-за океану палко прагнули незалежності України. Тому на усі святкування з гордістю вдягали вишиванки, проводили гучні акції на підтримку України, збирали кошти для дисидентів і завжди щиро вірили, що цей день прийде.

Сьогодні діаспора разом з Україною бореться за нашу свободу, виходить на багатотисячні маніфестації, акції протесту, допомагає, волонтерить і постійно звертається до сенаторів та конгресменів за підтримкою.

Війна, розв’язана росією, внесла свої корективи до святкування Дня Незалежності – українці ще більше згуртувалися. Сьогодні свято символізує прагнення українського народу до свободи та суверенітету, цілісності держави, а також відображає силу духу українців.

  

Джерело