2 вересня у Львові попрощалися з Андрієм Парубієм — українським політичним і громадським діячем, одним з організаторів Революції Гідності, співзасновником Народного руху «Спадщина», багаторічним народним депутатом України та головою Верховної Ради VIII скликання.

Про це повідомляє пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ.

Чин похорону в архикатедральному соборі Святого Юра очолив владика Борис, архиєпископ і митрополит Філадельфійський, у співслужінні з владикою Володимиром Груцою, єпископом-помічником Львівської архиєпархії, і численним духовенством. У храмі разом із родиною та близькими покійного зібралися представники влади різних рівнів, громадських організацій, соратники й однодумці.

У проповіді владика Борис наголосив на жертовності життя Андрія Парубія та духовному заповіті, який він залишив: «Андрія стратили за тебе, за мене, за нас. І сьогодні він промовляє до нас востаннє: „Любіть один одного… Любіть і захищайте навіть ціною власного життя нашу Богом дану гідність. Захищайте братів і сестер. І не бійтеся навіть найбільшої жертви. Я її зложив. Але в Господі я переходжу від смерті до життя“».

«Наша присутність тут сьогодні, — додав митрополит, — зобов’язує нас до моральної тонкості, до ясності наших завдань, до єдності, до смирення у служінні, до жертовності і певності, що так, як у Христі ми переходимо від смерті до життя, так і на цьому світі Божа правда переможе. Нехай вічною буде пам’ять нашого брата, нашого провідника, християнина, громадянина, українця Андрія Парубія, який віддав своє життя за тебе, за мене, за нас».

Після богослужіння похоронна процесія вирушила на площу Ринок, де відбулося загальноміське прощання. Згодом тіло покійного було поховане на Личаківському цвинтарі.

Напередодні, 1 вересня, у соборі Святого Юра було звершено парастас за Андрієм Парубієм. Його очолив владика Петро, єпископ Сокальсько-Жовківський, у співслужінні із владикою Володимиром Груцою, а також єпископами-емеритами Степаном Меньком і Михайлом Колтуном.

«Для всіх, хто знав Андрія, — зазначив владика Володимир, — звістка про його раптовий відхід у вічність стала драматичною миттю… Брехня й неправда зовсім не трималися його, бо він не був їхнім адресатом. Він намагався жити своє життя інтенсивно. Адже воно коротке, незалежно від того, скільки людині судилося прожити в цьому світі».

Департамент інформації УГКЦ

Джерело