Воздвиження чесного хреста Господнього 1Кр 1,18-24; Ів 19,6-11;13-20;25-28;30-35; (о. д-р Турконяк Р.) Храм Воздвиження, Львів 14.09.2025.

Святий апостол Павло писав коринтянам про значення хреста, значення, яке тривожило багатьох людей. Люди по-різному дивилися на вагу хреста, одні уважали хрест безумством, інші розуміли силу Бога, особи, які спасалися завдяки сили хреста. Господь переміг смерть та всю мудрість світу, побив хитрість демона своєю смертю на хресті. Бог помер на хресті, став божевільним, забутим, приниженим, висміяним, ради того, щоби в такий спосіб спасти увесь людський рід і пам’ятаємо, що воскрес. Ми з вами, також, спасенні та отримали відчинені двері до небесного царства, необхідно йти дорогою порятунку до вічного щасливого життя. Апостол проповідував про розп’ятого Христа, в кого мудрі та поважні до себе особи, не бажали вірити та чути. Юдеї не сприймали такого способу спасіння: помирати на хресті, щоб спасати, – у них був свій спосіб, свої пропозиції спасіння?? А грецькі філософи застосовували мудрість світу, їм було смішно й незрозуміло: чому так ганебно помирати? Коли апостол Павло опинився серед мудрих атенських греків на Ареопагу й говорив про воскресіння, воскресіння Христа, ті, глузуючи відізвалися до нього: «… Про це послухаємо тебе іншого разу» (Ді 17,32). Очевидно, деякі навернулися, повірили словам святого Павла, але дуже багато з них відкидали його слова про розп’ятого Ісуса та про його воскресіння. Для апостола Павла хрест зайняв визначальне місце у його серці, як символ Христа, символ спасіння, сила Божа, Господня премудрість. Він з великою вдячністю Ісусові Христові, писав до римлян: «Ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, яка є в нашім Господі Ісусі Христі» (Рм 8,39).

Тільки-що ми почули уривок слів Євангелія святого Івана, які читаємо кожного року на свято Воздвиження. Святий євангелист описав перебіг події пов’язаної із Ісусом Христом після того, як його спіймали в Оливному городі. Ісус не збирався втікати, навпаки, добровільно віддався в руки злочинцям. Коли Ісуса схопили злобні нападники, учень Петро вийняв меч й відтяв вухо архиєреєвому слузі, а Ісус промовив до нього: «… Сховай меч до піхов. Невже ж мені не пити чаші, яку дав мені Батько?» (Ів 18,11). Син Божий прибув на землю, щоб виконати волю Небесного Батька з великим достоїнством. А до свого учня Петра, який старався боронити його, Ісус відізвався: «Чи ти гадаєш, що Я не можу вблагати мого Батька, щоб Він дав мені понад дванадцять леґіонів ангелів?» (Мт 26,53).

Напевно, Батько позитивно відізвався б на прохання Сина і вистарчало б одного ангела, щоб розправитися з нападниками… Але роздумуймо над сьогоднішнім текстом, коли Ісуса привели до Пилата й кричали: «… Розіпни, розіпни його!» Римський посадовець відізвався, що він не знаходить провини в Ісусі Христі, кажучи юдеям, щоб вони його розіп’яли. І все-таки Пилат видав несправедливий засуд, щоб Ісуса розіп’яли, хоч жодної провини не знайшов, піддався крикливому тиску злобних юдеїв. Посадовець почув від натовпу, що Ісуса звинувачують, що він «видає себе за Божого Сина». Злякався почутих слів, але не поцікавився глибше, що б воно мало означати? Пилат пробував нав’язати розмову з Христом, але Ісус не бажав з ним розмовляти, мовляв, він начальник, який посідає владу відпустити чи засудити. Ісус відповів, що Пилатові дана влада згори, тобто, Господь допустив його до влади. Усі, так звані, намагання властителя відпустити Ісуса були марні. Вкінці, Пилат видав юдеям Ісуса на розп’яття і вони взяли Спасителя й повели на гору Ґолґоту, обтяжуючи його хрестом. Дорога на гору була «хресною» для Ісуса. Перед тим, він провів безсонну ніч, був важко покалічений бичами, вінчаний терновим вінком, з нього насміхалися, били, Ісуса принижували, плювали, словом, знущалися так, як бажали, не уважали його за людину. Пророк Ісая описав вигляд Сина Божого наперед: «… І ми його побачили, і він не мав вигляду, ані краси. Але його вигляд безчесний, опущений понад всіх людей, людина, що була в рані, і обізнаний терпіти хворобу, бо відвертається його лице, він був збезчещений і вважався за ніщо» (Іс 53,2-3). Ісус з важкими падіннями, побиттям, обезсилений – доніс хреста на місце свого розп’яття. Спасителя прибили до хреста, підняли вгору і він за три години віддав духа в руки Небесного Батька. Так, драматично, у безмірних болях та пониженні помирав на хресті люблячий своїх людей Син Божий. Хрест, який забули, не звернули тоді уваги на те, хто помирав на ньому… У свій час, мати імператора Костянтина, Олена, прибула на Святу Землю і в пошуках віднайшла хрест, на якому розіп’яли Спасителя. Тодішній патріарх Єрусалиму Макарій (326) велів прикласти хрест до мертвого чоловіка і той ожив. В такий спосіб було підтверджено це хресне дерево, на якому розіп’яли Христа. Патріарх Макарій підніс хрест перед народом, а божий люд відзивався: «Господи, помилуй». І ми шануємо святий хрест, бо на ньому помер наш люблячий Спаситель, взиваймо з надією та любов’ю: «Господи, помилуй!» Бог любить нас, милосердиться, помилує нас, коли благаємо з довірою і завершить війну!

Джерело