🥀Маріуполь пам’ятає: Олег Яцишин – назавжди 24…

Старший солдат, стрілець, помічник кулеметника 21-ої окремої бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України, військової частини 3011.

🇺🇦Він понад усе — любив Україну. Олег Яцишин народився та виріс у Кривому Розі. З дитинства знав, хто він. У 16 років ще школярем, потайки від матері написав в «Азов» — просив взяти його на службу. Йому відповіли, що треба трохи підрости, але його прагненням пишаються.

🫡Вже у 2018 році Олег отримав повістку на проходження строкової служби в лавах ЗСУ. Згодом пройшов курс молодого бійця. Коли повернувся з армії на своє робоче місце, зрозумів, що сумує за військовим життям. Поділився з мамою, що «викрутка і рулетка – це не моє. Я не цивільна людина, я військовий. Моє – це автомат і берці». І знову пішов захищати країну, вже як професійний військовий Національної гвардії України.

🪖8 лютого 2022 року захисник у складі ротно-тактичної групи своєї бригади виїхав на чергову ротацію на Донеччину. Цього разу це було місто Маріуполь. По приїзду хлопці охороняли маріупольський аеропорт. Свій останній 24-й день народження він зустрів у Маріуполі, з побратимами.

✊Також хлопці тримали оборону на рибоконсервному комбінаті міста. Це була берегова лінія. Головним завданням було унеможливити висадку ворожого десанту з моря. Наприкінці березня було отримано наказ відійти з цих позицій на «Азовсталь». Дуже важко довелося добиратися до комбінату, адже переправлялися вплав на надувних човнах, під ворожим обстрілом, в повній амуніції. Переправа тривала усю ніч. Але їм все ж вдалося дістатися комбінату. Там вони потрапили до одного з бункерів. У ніч проти 31 березня отримали повідомлення про висадку ворожого десанту на шлакову гору, яка була панівною висотою біля комбінату «Азовсталь». На шлаковій горі Олег з побратимами вступив у бій зі спецзпризначенцями.

😥Під час зачистки Олег отримав кульове поранення в живіт, уламками також були посічені ноги та перебита в лікті ліва рука. Побратимам вдалося доставити його у бункер «Желізяка», який був облаштований під військовий шпиталь. Там медики змогли його прооперувати: дістати кулю та стабілізувати стан. Олег повідомив мамі: «Я поранений, але нам вдалося виконати завдання…». Згодом захисник писав: «Я вже сам встаю, і намагаюся потихеньку ходити, і лікарі з мене дивуються». А пізно ввечері, 4 квітня, було останнє повідомлення: «Мамо, я поки що сам нічого не знаю і сказати не можу, але молись за мене сьогодні, як ніколи. Якщо Бог дасть і все буде добре, я завтра напишу».

💔З оточеного Маріуполя Олега вивозили гелікоптером – він мав поранення, які потребували термінового лікування. Але 5 квітня 2022 року гвинтокрил, в якому з «Азовсталі» летів поранений захисник, був збитий над окупованою територією Запорізької області. Про це мама Олега дізналася майже через рік.… Ексгумація та поховання відбулися ще пізніше.

Олег був не просто Героєм. Він був вірним другом, люблячим сином і батьком, доброю, веселою, життєрадісною людиною. Він віддав своє життя, щоб ми жили.

🕯️Вічна пам'ять і шана Герою!

Більше про життя та подвиг Героя – в онлайн Книзі Пам’яті Маріупольського краєзнавчого музею